Всі дороги ведуть до Хмельницького – на ринок
Продовження.
Початок у №46, 47
«Кравчучки» – не популярно, у моді – торби у синьо-голубу клітинку
Сумки “кравчучки” на колесиках, які були дуже популярними в Україні за часів президентства Леоніда Кравчука (саме на честь його імені і названі), у Хмельницькому тепер не популярні. Нині у моді інші, котрі знає вся Україна. І називають їх… хмельницькими. Різних розмірів торби у біло-голубу клітинку аж мерехтять в очах на ринках Хмельницького. Про ці сумки знають навіть за кордоном і розповідають про них анекдоти. Та що б там не казали, наші перекупники переконані: ці найнижчі за ціною (одна коштує всього… три гривні) безрозмірні замаслені торбехи вигідні, бо, покористувавшись, їх не шкода й викинути. А скільки туди добра запхаєш!
Молоді, старші і навіть зовсім старі покупці висипаються, як горох, зі своїх автобусів і бусів. Сіріє, віє холодом. Бабусі – кожна у двох хустках на голові і третьою, із пухом на три пальці, обмотаною навколо поясниці поверх пальта, поспішають до торгових палаток. Беззубим ротом гризуть якийсь сухарик, а в руках – по торбі. Біля транспорту залишається сторож-водій, щоб в автобус не потрапив злодій (бо й таке тут буває). Рух на хмельницьких базарах, як колись на Красній площі в Москві. Продавці з п’ятої ранку не сплять – вже на робочих місцях.
– А чим же Ви добираєтеся сюди вночі? – запитую жінку, котра відкриває контейнер зі шторами.
– Ми маємо власне авто, але взагалі-то вночі у нас ходять маршрутки, тому добратися з міста на будь-який ринок – не проблема.
Светри і кофтинки, майки і штани, штори і тюлі, шапки і дитячий одяг покупці миттю пакують у валізи та відносять до автобусів. Сині від холоду руки розтирають рукавицями. Десь о восьмій ранку на автостоянках, яких на ринках десятки, з’являються привітні господині. Як кажуть, хто на чому заробляє. Вони пропонують приїжджим гарячий сніданок. Другі страви: рис, гречку, картоплю, різні салати, тушковану печінку і сосиски можна придбати по 5-7 гривень за порцію. На вибір – чаї та кава. Спостерігаю, як старенька бабуся тремтячими руками бере чай:
– Ох-хох, – крекче, – так змерзла, що й руки не слухаються…
– То ви тільки зо дві години походили, побудете ще трохи, та й поїдете, а ми тут з дня у день… І потрогайте мої руки… Ну, що, теплі? Ми вже загартовані…
Як зізналася одна з продавців, для декого це загартування надто дорого обходиться, закінчується хворобами і навіть туберкульозом. Дехто підігрівається спиртним. Вона знає двох жінок, котрі за десять літ спилися на базарі. Хоча… Хіба тільки на хмельницьких ринках є така проблема? Вона по всій Україні, де люди працюють в холоді й на морозі.
За останні роки на хмельницьких базарах виросло чимало харчевень. Вигідно і приїжджим, і продавцям, бо можна щось перекусити, особливо взимку. Постійні клієнти зауважують, що подбали на базарах ще про одні потрібні приміщення – вбиральні. Хоч вони тепер і платні, але умови обслуговування у них значно покращились. Принаймні не доводиться вистоювати довжелезні черги, у приміщеннях є туалетний папір і вода, можна помити руки, і “вже не смердить…”
Приїжджі зі сходу закуповують у поїздах цілі купе
Окрім готового одягу, на ринках продають і тканини. Яких тільки кольорів… Очі розбігаються. В одному ряду може бути кілька палаток чи магазинчиків із тканинами. На деяких написано: турецький текстиль. Тканина у товстелезних сувоях для халатів і штанів, для блуз і пальт… Тут же продають підкладку, ватин для пальт, гудзики, стрічки, квіточки... Фурнітури стільки, що й у віз не вбереш, прикрас – на різний вік і смак.
– Та в нас половина товару, особливо спідниці, штани шиють у Хмельницькому, – сказала одна з продавців, коли я запитала, чому ж такі дешеві тут сукні. – А повірте, швачки у нас першокласні. І за модою стежать… Тому й працюють у Хмельницькому швейні цехи.
Завітавши в місто, побачиш багато людей із сумками. Кого не запитай, як пройти на якусь вулицю, почуєш у відповідь: “Мы не местные”, “Я приїжджа…” Поспішають вони до залізничного та автовокзалів. Хмельниччани деколи навіть не можуть взяти квиток на поїзд до Києва, бо їх замовляють гості з інших міст наперед.
– Я колись їхав у Крим відпочивати, то зі мною у вагоні майже всі поверталися у Запорізьку, Херсонську області саме з нашого базару, – зізнався один з власників торговельних точок. – Все заставлено було торбами з товаром. Ще причепилися до мене, щоб я сам їм відправляв товар, закупивши у поїзді ціле купе, тобто щоб вони сюди не приїжджали, а лише передавали гроші, зустрівши там шмотки. Обіцяли все компенсовувати. Дехто так і працює, переправляючи товар на схід чи південь України.
На ринки Хмельницького звозять свої вироби й жителі Івано-Франківської та Чернівецької областей. Замість синтетичних ковдр вони пропонують натуральні, з вовни, ліжники, хустки, желетки, шкарпетки та рукавички.
Діють на ринках і сезонні розпродажі та знижки на товар. Наприклад, ціна на чоловічу літню сорочку в осінню пору може впасти до 15 гривень. Натомість торговці виймають новинки цього зимового сезону. Светри темнуватих кольорів, у поперечну смужку.
Сільські жителі запасаються теплими валянками-бурками з калошами на штучному утеплювачі. Попит є і на синтепонові ковдри та подушки. Цього добра тут хоч греблю гати: яких тільки розмірів і кольорів… Для ліжок і диванів, для стільців і крісел…
Та найбільший подив викликали кафе, де написано “Турецька шаурма”.
– Невже у вас працюють турки? – запитала знову в перехожих.
– Вони не тільки тут працюють, але й живуть. Хмельницький ринок поєднав стільки доль…
Марія ДУБУК,
Хмельницька область
Далі буде
| Comments: |
