Любешівський хлопець – аспірант Віденської консерваторії
Вперше він здивував мене на концерті художньої самодіяльності Любешівського району, присвяченому Дню 8 Березня, несподіваним у глибинці виконанням пісні. І я, грішний, навіть подумав: ото дає наше “культурне” начальство – вже з Києва співаків запрошує… Проте виявилося, що він таки наш, любешівський. А згодом здивувався і вдруге, коли дійшла чутка, що він вступив до Віденського університету музики і драматичного мистецтва. Тепер Віталій Луцик – аспірант Віденського університету музики і одночасно студент музичного інституту у місті Грац (Австрія), дивує світ музичний…
В австрійському оркестрі всі музиканти – українці
– Віталію, спершу традиційне запитання: як починалася дорога у світ професійної музики?
– У четвертому класі я пішов вчитися до Любешівської музичної школи. Хотів у клас фортепіано, але вдома у нас був баян, і мама наполягла, щоб я опановував саме цей інструмент. Потім вступив і до Луцького училища культури та мистецтва “на баян”, але на іспитах не набрав потрібної кількості балів. Тож викладачі порадили йти на “контрабас” – на спеціалізацію конкурс був нижчий. Знав, що контрабас – це така велика скрипка. То ж думав: повчуся трохи, та й переведуся на баян. Але згодом контрабас захопив мене, бо навчання, як-то кажуть, пішло у руку. На четвертому курсі вперше взяв участь як соліст на конкурсі “Нові імена” у Києві й отримав диплом переможця.
– Але поза інструментальним виконанням Ви ще й прекрасно співаєте! Де цьому навчилися?
– Співати любив завжди, але серйозно зайнявся вокалом у Львівській музичній академії імені Лисенка: брав приватні уроки, відвідував студії, які проводили старшокурсники. А на четвертому курсі вже як вокаліст взяв участь у конкурсі імені Гмирі і посів там третє місце. Свої вокальні здібності думаю вдосконалювати і в Австрії – уже підшукав там педагога та чекаю, поки у нього звільниться місце учня.
– Чому обрали саме Австрію, зокрема Відень, для подальшої музичної освіти?
– Я там бував не раз із концертами у складі оркестру “Да Капо”, і ця країна та її столиця припала мені до душі. Чим? Якщо висловлюватися по-музичному, Австрія – камерна країна, спокійна, тиха. Словом, все мені в ній подобається.
– Що це за оркестр “ДА КАПО” і як до нього потрапили?
– Це приватний оркестр, власником якого є багатий австрієць. Однак музиканти у ньому були всі з України – з різних міст. На місце контрабасиста у ньому був конкурсний відбір, який я успішно пройшов. Виступали ми з концертами в основному в країнах Західної Європи: у Німеччині, Швейцарії, Австрії. Пограв я в “Да Капо” лише рік і перейшов до іншого оркестру – швейцарсько-українського. Його склад був уже інтернаціональним: українці грали на струнних інструментах, а швейцарці – на духових. Річ у тім, що швейцарські “духовики” – одні з кращих у світі, так само високо цінується і українська струнна школа.
За 100 тисяч доларів купив... підробку Страдіварі
– Як українцю нині вступити до зарубіжного вузу? Дуже важко?
– Звичайно, нелегко. Спочатку я надіслав викладачам, у яких хотів учитися, свої виконавчі записи на DVD, мене запросили на вступні іспити, я успішно їх склав.
– То Ви добре знаєте німецьку?
– Лише почав учити. На вступних здебільшого спілкувався англійською та ще допомагала долати мовний бар’єр одна дівчина, котра вступала разом зі мною і добре знала німецьку.
– А сольні концерти мали?
– Так, упродовж цього року як соліст виступав у Луцьку, Львові, Дрогобичі.
– І як публіка сприймає контрабас?
– Звичайно, віолончель, яка дуже схожа на контрабас, більш концертний інструмент. Але якщо постаратися… Багато людей просто не знають усіх можливостей контрабаса.
– Чому ні? А з класичного фільму “У джазі лише дівчата”? Там один з головних героїв саме контрабасист і таке виробляє зі своїм інструментом.
– Справді (Віталій усміхається – авт.), це той самий контрабас, але техніка гри у мене інакша: я граю смичком, тобто обрав академічний варіант виконання.
– То на Ваших концертах все академічно, тобто серйозно? Ніяких віддушин?
– Бувають непередбачувані випадки, звичайно, навіть з присмаком кумедності. Наприклад, у Мюнхені, коли я виступав з оркестром, у мого контрабаса прямо на концерті почало відклеюватися деко. Ледве дограв до антракту, а тоді збили його цвяхами – і так догравав концерт.
– А власний інструмент уже маєте?
– І досі користуюся позиченим. Пристойний контрабас коштує у межах 15 тисяч євро! А один відомий європейський контрабасист придбав собі інструмент відомого італійського майстра Страдіварі за сто тисяч доларів (думаю, що все-таки за спонсорські кошти). Згодом, правда, виявилося, що то була підробка. Так що і в музичному світі вистачає пригод та халеп.
– Професійний музикант академічного виконання може забезпечити матеріально себе і свою сім’ю в Україні?
– Якби грати в найкращому українському оркестрі, з роками можна стягнутися на житло, трохи пізніше – на авто. Але такого забезпечення як у Німеччині або Австрії ніколи не досягти.
– Ставши аспірантом Віденської консерваторії, на концертній діяльності ставити хрест не збираєтесь?
– Місяців чотири (адаптаційний період) думаю зосередитися на навчанні, підучити мову. А далі знову хочу влаштуватися в якомусь оркестрі (хоча їх там, у самому Відні, кілька десятків, та конкурс на місце дуже великий – не те, що, скажімо, у Львові, де в оркестр можуть взяти, дізнавшись лише про музичну освіту), підготувати чергову сольну програму.
– Тепер у Любешів приїжджатимете ще рідше?
– Додому завжди хочеться частіше, але обставини змушують робити інакше. Квартира моїх батьків, де я виріс, однокімнатна. У свій час у тій єдиній кімнатці нас мешкало шестеро душ! Умов для серйозного заняття музикою не було. Мати з вітчимом довгий час стояли на черзі на отримання нової квартири, та й досі її не дочекалися. Батько ж мій живе у Сумській області. У нього умови ліпші для моїх занять, надто для уроків з вокалу. Знайшов собі і концертмейстера. Отож, розривався між Волинню та Сумщиною. Як буде далі – покаже час.
Розмовляв Микола ШМИГІН,
Волинська область
| Comments: |
