Коля помер через три дні після сестрички Олі
Цей жахливий випадок дотепер тримає у неймовірній напрузі всю околицю. Хто б міг подумати – багатодітній сім’ї Момотків з села Малі Цепцевичі Сарненського району на Рівненщині за тиждень довелося пережити два похорони. Першою заснула в ліжечку і вже не прокинулася шестирічна Оля, через кілька днів лікарі не змогли врятувати її братика, дванадцятилітнього Колю. Однак медики запевняють, що за ці життя можна було боротися, якби не батьки – християни віри євангельської (“п’ятидесятники”). Це стало приводом для порушення кримінальної справи.
Сина в школу батько носив... на руках
– Я не знаю, що вам розповісти з цього приводу, – каже Галина Савчик, сільський голова Тутовицької сільради, до якої належить село Малі Цепцевичі. – Хороша сім’я, благополучна, адже не п’ють, не скандалять. Те, що трапилося – велика трагедія не тільки для них самих, але й для нас усіх. У селі говорять різне (на той момент я була у відпустці), мовляв, Олю батьки недообстежили, хоча лікарі рекомендували. А щодо Колі, то він де-кілька років хворів.
Страшна недуга підкралася до хлопчика давно. Років три тому його госпіталізували в Сарненську лікарню з підозрою на... туберкульоз.
Те, що Коля тоді вижив, інакше, як дивом, не назвеш. За словами батька Богдана Момотка, хлопчик провів двадцять три дні в реанімації. Нескінченні аналізи, процедури. Але нічого не допомагало, син чахнув на очах. Одного дня у нього відмовили легені. Його життя стало залежати ще й від апаратів. Тим часом тато шукав для сина дорогі ліки. Скільки їх тоді прийняла дитина – одному Богу відомо, складалися усім селом.
– Коли наступило певне поліпшення, Колю перевели в інше відділення, – розповідає Богдан Іванович. – Але, як я зрозумів, його просто відправили помирати. Коли я поглянув на свою дитину, серце ледь не зупинилося: він був схожий на скелета, важив всього дев’ять кілограмів.
Тоді кожні три години дев’ятирічному хлопчику, як немовляті, сунули в рот пляшку із соскою. І дитина почала набирати вагу. Проте самостійно ходити Коля так і не зміг. Тоді його визнали інвалідом.
– Тато Колю два роки носив в школу на руках, – розповідає сільський голова Галина Савчик. – Чекав закінчення уроків і приносив сина назад додому. Хіба байдужі батьки здатні на таке?
Здоров’я Миколки різко погіршилося цього літа. Хлопчика знову забрали в реанімацію, уже в Рівне...
Турбота про старшого сина, можливо, й відсунула на другий план турботу про здоров’я інших дітей. Але раптове погіршення самопочуття шестирічної Олі все-таки змусило звернутися до лікарів. Весною на тілі дівчинки почали відкриватися рани. Олі призначили деяке лікування й порекомендували батькам негайно обстежити дитину в обласній лікарні у Рівному. Але рани почали гоїтися, тож мама з татом не поспішали до лікарів, сподіваючись, що вже все обійшлося. Та й грошей у той час зовсім не було, запевняє батько. Проте минуло кілька місяців – нова біда: в хату принесли кір. Оля перехво-ріла – і рани знову відкрилися.
– Ми присипали їх пеніциліном, адже Олі все страшенно боліло, – пригадує Богдан Момоток. – Добре пам’ятаю останній її день. Мама напекла пирогів, Оля з апетитом поїла. Потім попросилася прилягти на ліжечко. Дружина ще запитала: “Куди тебе, таку хвореньку, краще покласти?” Оля кивнула на ліжечко біля віконця. А через декілька хвилин чую, жінка мене кличе в кімнату. Доня ледве дихала. Я провів рукою біля її очей – не відреагувала, торкнувся ніжно до ранки – навіть не зойкнула, а руки були по лікоть крижані. Дивлюся, Оля вже зовсім не дихає.
Ця трагедія боляче вдарила по сім’ї. Але ще не оплакавши доньку, через три дні батькові довелося дивитися на те, як смерть відбирає й іншу дитину. Богдан Іванович пригадує, що в той момент знаходився в лікарні біля сина Миколки.
– Минуло якихось три години – на губках у Колі почала з’являтися піна, – ділиться страшними спогадами тато. – Я витер їх раз, потім ще. Бачу, справи погані й покликав лікарів. Через двадцять хвилин вони повідомили, що зробили все, що могли.
Колю поховали на кладовищі біля сестрички Ольги. Батьки кажуть, що у неї була лейкемія (а померла від запалення легенів). Серед “букету” хвороб у Колі був туберкульоз.
Відмовлялися від щеплень через релігійні переконання?
Мабуть, у цій печальній історії й можна було б поставити крапку. Але... Виявилося, що Богдан Момоток трохи покривив душею, розповідаючи про прагнення врятувати хворих дітей.
У цій сім’ї донедавна виховувалося семеро дітей, але лише найстарша дівчинка Таня була щеплена від народження за всіма правилами. Пізніше батьки відмовилися від будь-яких щеплень маленьким дітям. На ФАПі в так званих формах інших дітей Момотків – Люби, Володі, Надії і Саші – суцільні чисті віконця або записи “від щеплень відмовилися”. Кажуть, через релігійні переконання родини.
– Момотки – не єдина сім’я, яка відмовляється від щеплень дітям у ранньому віці, – розповідає завідувачка фельдшерсько-акушерського пункту села Малі Цепцевичі Леся Наконечна. – На щастя, дотепер не було трагічних наслідків таких відмов. У селі живе 20 неактивних носіїв туберкульозу і троє активних. За яких обставин міг заразитися Коля, невідомо.
У своїй позиції головний лікар Сарненської центральної районної лікарні Степан Мартинович однозначний:
– Якби батьки Момотки вчасно звернулися по допомогу, за життя їхніх дітей можна було б боротися. Про що говорити, як вони фактично ховалися від медиків, відмовлялися від лікування. То хто ж тоді довів Колю й Олю до смерті? Ми у наданні медичної допомоги не відмовляли. Навпаки, дільничний лікар Тутовицької дільничної лікарні кілька разів(!) приносила їм направлення на лікування. Ті ж не реагували. Турбота про здоров’я дітей лягає найперше на плечі батьків, тож треба, щоб вони несли відповідальність за те, що відмовлялися від лікування.
Степан Павлович скаржиться, що медики мають безліч проблем з “віруючими”, адже ті відмовляються від щеплень своїм дітям, від госпіталізації, належного лікування. Як наслідок, з початку року в районі вже виявлено четверо дітей, хворих на туберкульоз. Усі були не щеплені...
Як повідомив прокурор Сарненського району Павло Власюк, за фактом смерті двох дітей Момотків порушено кримінальну справу – ст.135, ч.3 Кримінального кодексу України. Вона передбачає позбавлення волі на термін від трьох до восьми років за... «завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, старість, хворобу або внаслідок іншого безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов’язаний був піклуватися про цю особу...», оскільки це призвело до смерті.
Тим часом Богдан Іванович та Тетяна Василівна Момотки з дня на день чекають народження восьмої, даруйте, тепер уже шостої дитини.
Наталія КРАВЧУК,
Рівненська область
| Comments: |
