За наркотики розплатилася квартирою

Ольга повернулася з роботи додому. Працювала в садочку вихователем, тому після численних дитячих “чому” прийшла зовсім стомлена. На відпочинок і міцний сон не розраховувала, адже двоє маленьких дітей чекали на смачну молочну кашку, теплі материнські обійми та повчальну казочку зі щасливим закінченням перед сном. Кожного разу, коли дочитувала останню сторінку дитячої книжечки, в Ольги на очах рясніли сльози, які намагалася ретельно приховувати від допитливих дітей. Все життя вона була Попелюшкою, але без доброго Принца, який би зробив її щасливою. Злою мачухою був її чоловік, для якого Ольга була лише служницею та вихователем його дітей. Коли тато вкотре приходив додому в нетверезому стані, маленькі діти ховалися у куточку і тихенько чекали, поки він засне. Одного дня після великої пиятики він заснув назавжди, залишивши жінку з двома дітьми на руках. Ольга працювала не покладаючи рук. До вечора – на роботі, потім вдома шила одяг на замовлення. Хоча вміла гарно шити і мала багато клієнтів, та грошей не вистачало.
– Так і помру, нічого не досягнувши в цьому житті, – плакалася неодноразово Ольга мамі.
– Доню, що ти таке говориш?! Маєш двох прекрасних діток. Хай і не в хоромах живеш, та незабаром покинеш цю “комуналку” і переселишся у нову квартиру, – тішила дочку мати Надія Іванівна.
– Дав би Бог, мамо, дав би Бог, – відповідала Ольга, хоча й усвідомлювала, що нескоро це станеться.
Діти підросли. Від сина – ніякої втіхи. Постійні крадіжки та розбої не передрікали йому щасливого майбутнього. А от донька була розумницею, дуже компанійською і зустрічалася з хлопцем із порядної сім’ї.
– Можливо, хоч доня проживе краще життя, – раділа за свою дитину мати, – продовжить мою казку про Попелюшку, але вже від зустрічі з Принцом. А я чим зможу, тим допоможу.
Але не судилося Ользі довго прожити. Того року була люта зима. Повертаючись додому в стареньких осінніх чобітках, жінка відморозила дві ноги. Хвороба прогресувала, тому лікарі відверто повідомили рідним про наближення смерті. Звістка про те, що сина затримала міліція на місці злочину, зовсім відібрала в матері останні сили. З кожним днем вогник її життя догорав. І одного зимового ранку зовсім потух. Через деякий час син потрапив-таки до в’язниці, а дочка вийшла заміж за “принца” Олексія, який переїхав жити до Наталки в комунальну квартиру. Чоловік кохав дружину до нестями, на руках носив. Завжди розповідав друзям, що його Наталка – найкраща. Після народження синочка Максимка, ніби як подарунок від померлої бабусі, батькам вручили ордер на новеньку квартиру. Про те, що мама багато років тому зайняла чергу на житло, дочка не знала, тому ця звістка була для неї великою несподіванкою. Здивування збільшилося вдвічі, коли дізнались, що матимуть двокімнатну квартиру майже в центрі міста.

У той день нічого не віщувало біди. В Олексія був святковий настрій, адже рівно два роки тому він одружився з Наталкою. Щоб зробити коханій дружині подарунок, чоловік відпросився з роботи раніше, купив торт, шампанське та великий букет квітів і летів додому, наче лебідь до своєї лебідки. Тихенько відімкнув замок у квартирі, підійшов до відчинених дверей спальні та... на їхньому ліжку побачив  дружину в обіймах іншого мужчини. Від несподіванки в очах потемніло, подарунки впали на підлогу. Пляшка шампанського розбилась і тим самим налякала коханців і розбудила дитину, яка спала в колисці в тій же кімнаті. Дружина намагалася щось пояснити, та чоловік не став слухати. Не став і влаштовувати скандал, а лише тихо спитав: “Як ти могла? Я ж тебе так кохав?” І пошкутильгав з квартири, наче поранений птах, щоб назавжди піти з життя колись обожнюваної ним жінки. Не забравши навіть свої речі, він повернувся у помешкання батьків. Максимкові тоді був лише рік. Від сина Олексій не відмовлявся, хотів і далі продовжувати виховувати його. Та колишня дружина не дозволила, навіть не пояснивши чому. Так ні разу і не почув він від рідного сина “тато”.
Наталка вийшла заміж вдруге. За того самого коханця, з яким “застукав” її перший чоловік. Про свою зраду згадувала з посмішкою, мовляв, давно потрібно було розлучитися, бо Олексій занадто кохав її, а надмірна любов жінкам не подобається. Другого чоловіка Наталки Максимко називав татом. Володимир зі свого боку також полюбив прийомного сина і намагався покращити життя своїй сім’ї. Хоч у квартирі було все, але хотілося ще кращого. Навіть вирішив поїхати на заробітки до Москви. Там працював не один рік, пересилав дружині чималі суми і сподівався, що незабаром повернеться додому.
Спочатку Наталка складала копієчку до копієчки. Але синові ні в чому не відмовляла: майже кожного дня виходив гуляти з новою машинкою. Та незабаром сусіди почали помічати, як жінка приходила напідпитку. З квартири доносилися жіночі крики та дитячий плач. Потім з’явилося багато друзів, які частенько заходили до Наталки та йшли пізно вночі, виспівуючи на всю горлянку. Мешканці будинку почали скаржитися Наталці на безсонні ночі. Вона ж завжди відповідала: “Моя квартира, моє життя. Як хочу – так і живу, скільки хочу – стільки й гуляю”. Неодноразово бачили й Максимка, який сидів біля дверей квартири, з якої лунали лайливі слова. Йому було краще сидіти в холодному коридорі, ніж у пропахлій алкоголем квартирі. З красивої доглянутої жінки Наталка стала перетворюватися на скелет у дранті. Пізніше й алкоголю стало мало. У хід пішли наркотики. Під’їзд був всипаний шприцами, наче поле квітами. Чоловік висилав гроші, а жінка-наркоманка всі віддавала за білий порошок.

Володимир телефонував додому декілька днів підряд, та ніхто не відповідав. Тоді по телефону запитав у сусідів, чи все гаразд з його родиною. Почувши невтішну відповідь, вирішив відразу повернутись із заробітків на батьківщину. Та вже було пізно. Дружина заборгувала за наркотики велику суму грошей. Настільки велику, що довелося продати двокімнатну квартиру, щоб повністю розрахуватись за отриманий кайф. Володимир віддав жінці всю суму, яка залишилась від продажу квартири, розлучився з нею і поїхав назад до Москви.
Наталка ж спустилася на самісіньке дно. На залишені Володимиром гроші гуляла декілька днів. Коли ж і вони закінчилися, згадала про свою бабусю. “Стара отримує добру пенсію і своїй онучці не зможе відмовити,” – казала вона товаришам. До Надії Іванівни частенько доходили чутки, що її онука стала наркоманкою і продала квартиру за наркотики. Та вірити в це бабуся відмовлялася: “Не може такого бути, адже моя дочка все життя чекала на цю квартиру, а внучка була хорошою дівчинкою”. Але сумніви зникли, коли на порозі своєї оселі побачила Наталку. Спочатку не впізнала. Худорляве тіло, неприродний блиск в очах – ось що залишилося від її красуні-онучки. Не запитавши навіть про здоров’я бабусі, відразу перейшла до справи: “Мені потрібні гроші”. Коли Надія Іванівна почала розпитувати навіщо, може, щось сталося з Максимком – онука накинулась на неї з кулаками і матюками. Била, по чому бачила. Закривавлена жінка дістала з шафи всі кошти, які збирала на смерть, та віддала Наталці. Наркоманка швидко вийшла з хати і поїхала за товаром. Того дня Надія Іванівна виплакала всі очі. А після згадки про квартиру, на яку її дочка очікувала все життя, а онучка обміняла на наркотики, бабусі зовсім стало зле. Довго не роздумуючи, взяла шнурок і... повісилася у комірчині своєї хати.
Після похорону Наталка кудись зникла. Казали, що поїхала в Німеччину. П’ятнадцятирічний Максим залишився не тільки без матері, але й без даху над головою. Та повернувся з в’язниці його дядько і забрав хлопця в бабину хату, де вже жив зі своєю сім’єю. Незабаром його жінка забрала дочку і поїхала в Москву у пошуках кращого життя. Тому юнак залишився жити з колишнім в’язнем та теперішнім алкоголіком, який незабаром продав бабину хату. Не маючи знову місця проживання, Максим прийшов на поріг до... рідного батька, якого ні разу так і не назвав татом. На той час Олексій був розлучений удруге і мав дочку, яка жила з ним. Тому місця у квартирі було мало, але сина прийняв. Через два роки в двері постукала й перша дружина Олексія – мати Максимка. Прийняв і її. Але про життя за кордоном не розповідала, та й ніхто не розпитував, адже здогадувалися, що медом там і не пахло. Та, напевно, сімейне життя не для цієї жінки. Незабаром Наталка зібрала свої речі та знову поїхала в Німеччину. Приїжджала ще раз п’ять років тому, але більше ні слуху ні духу від неї не було. Син також поїхав, але не з мамою, в Москву. Що з ним трапилося – також ніхто не знає, адже звісточки про себе Максим ніякої не дає. Єдине, що чекає на нього в Україні, – це хатинка в селі, яку заповіла йому рідна сестра бабусі. Ця хата буде Максимова, якщо тільки її не спіткає доля попередніх помешкань...