«Свобода слова» на власні очі

Під час перебування в студії було помітно, що робота серед працівників організована досить професійно та злагоджено. Глядачі прибувають з різних регіонів (їх відбирають координатори на місцях), залежно від теми програми, назва якої не розголошується до дня ефіру. Коли наша волинська група разом з рівненською приїхала до Києва, то о 16.30 ми зареєструвалися в студії. Далі для усіх бажаючих провели екскурсію по визначних місцях столиці. О 19.30 ми знову усі зібрались на тренінг, щоб ознайомитися з пультом, через який на програмі виявляли своє ставлення до того, що говорять гості. Тема передачі, на яку я прибула, стосувалась відносин України та Росії, зокрема основний акцент ставився на те, чому Україна віддаляється від Росії. Крім Волинської та Рівненської, на програму були запрошені Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Полтавська області, а також Автономна Республіка Крим. Від кожної області було по 11 учасників. Перед програмою кожен з них повинен був пройти кілька психологічних тестів, за якими пізніше визначались наш  темперамент, стан,  самопочуття перед ефіром. Усіх учасників розсаджували в студії за трьома принципами: за характером (агресивний-спокійний, веселий-сумний...), за областями (Донецька-Волинська, Рівненська-Крим, Полтавська-Дніпропетровська...), за професіями (студент-пенсіонер, робітник-лікар...). Перед початком ефіру нас попередили, що під час програми наша приватна зйомка заборонена, як і телефонні дзвінки.

Раніше я чомусь ніколи не помічала тієї великої різниці, яка існує між Східною та Західною Україною. Але на програмі, на жаль, побачила її на власні очі. Ми, глядачі, зі своїх голубих екранів не завжди можемо її збагнути. Негативне враження у мене залишилось якраз від реплік, які лунали протягом ефіру з уст донецьких “гостей” стосовно політиків. Усі глядачі, напевне, чули їх під час перегляду програми. Але за кадром залишалась не менш важлива, а дещо навіть цікавіша, справжня “Свобода слова”. 
Для мене, як для мешканки Західної України, було неприємним чути негативні висловлювання про наш край, людей. Адже найголовніше, що вони не відповідали дійсності. Закономірно, що під час обговорювання різних питань виникають дискусії, але для чого було переходити на персоналії? Складалось враження, що нашої думки на політику в Україні не повинно існувати. На кожне наше волевиявлення ми чули репліки: “Давно вас не вывозили”, “Мало вас, западных, еще сажают...”, “Вы еще за все ответите…” і т.п. Були й інші ганебні висловлювання з нецензурною лексикою. Повним абсурдом для мене було висловлювання однієї пристарілої жительки Східної України, яка сиділа поряд зі мною на програмі. У своїх заявах вона була цілком переконана, що ми на Заході живемо погано, можна сказати майже бідуємо. На це я її просто запросила до Луцька, але вона поспіхом відмовилась, бо боїться “бандер”... Але не усі глядачі так вороже ставилися до нас. Приємним “відкриттям” були мешканці Криму та Дніпропетровська. Завдяки тісному спілкуванню з представниками різних регіонів України у мене виникли різні думки про Україну, про те, які ми усі різні. Важливо, щоб людина володіла точною інформацією. В кінці програми глядачам давали по 20 секунд на висловлювання. Я спочатку не хотіла виходити, але коли побачила, що біля мікрофона зібралась, так би мовити, “східна більшість” – не стрималась. Свій виступ я закінчила словами “Слава Україні!”, на що почула як оплески, так і неприємні викрики. Дехто навіть сказав, що раніше такого не чув. Прикро, що ніхто з присутніх не відповів, як це вимагається – “Героям слава!”. Усі висловлювання малоосвічених, необізнаних гостей зі Сходу свідчать лише про одне – у них викривлене уявлення про нас, про нашу історію, і вони не намагаються краще пізнати Західну Україну.

На жаль, після програми глядачі мають дуже мало часу для спілкування з ведучим, це пояснюється його втомою і важким робочим графіком, адже програма починає готуватись з 7.00 і до першої години ночі. Але я вловила момент і познайомилась з Гаріком Шустером. З перших хвилин спілкування було зрозуміло, що це досить високоосвічена, вихована  та скромна людина. Більшість глядачів просто фотографуються з ним. Хоча я зрозуміла, що йому досить приємно було спілкуватись з лучанами, почути нашу думку про передачу „Свобода слова”. До того ж, під час розмови я запросила Гаріка Шустера до нашого міста. На що ведучий “Свободи слова” пообіцяв, що відвідає Луцьк, у якому раніше ніколи не був.
Випуск, на якому я мала за честь бути присутня – один з останніх. Оскільки влітку 2006 року працівники програми їдуть у довгоочікувану відпустку, а нові програми вийдуть в ефір лише у вересні цього року. 
Тетяна Яцечко,
завідувач музею археології ВДУ