Сценарії для «Ментів» пише письменник з Дубна

Ім’я Геннадія Євдокимова в титрах відомих телесеріалів “Менти” та “Вулиці розбитих ліхтарів” – уже не дивина. Після того, як Гена, зачарований першими серіями “Ментів”, написав власний варіант розслідувань слідчих з Петербурга і запропонував на розсуд режисерській комісії, його викликали в кіностудію і сказали: “Братан, ти нам підходиш”. Ось так виходець з Дубна, колишній працівник Рівненського міськвідділу Міністерства внутрішніх справ України, а нині мешканець міста на Неві, став телевізійним сценаристом.

– А як ти став “своїм” на “Вулиці розбитих ліхтарів”?
– Дуже просто. Дивився якось чергову серію телесеріалу “Менти” і зловив себе на думці: а хто ж “Ментам” пише сценарії? З’ясувалося пізніше, що цією справою займається не один чоловік, а чималенька команда творців. Вклинитися в неї можна одним методом – запропонувати не просто цікавий сюжет, а напрочуд оригінальний. Я спробував. Відкинув недописаний рукопис роману. Писав сценарій більш як місяць, можна сказати, на одному диханні. Віддав на розсуд спеціальній комісії. Чекав результату майже три місяці. Аж раптом – телефонний дзвінок. Мовляв, ваш сценарій затвердили. Винагорода  – тисяча доларів. Такою тоді була “такса” за сценарій, затверджений для однієї серії телесеріалу. Тепер розцінки зросли вдвічі. За “найс-віжіший” сценарій я уже одержав дві тисячі доларів.
– Чим же вдається “взяти” режисера, акторів, а потім, звичайно, глядача?
– Мій принцип – ніколи не збиватися на банальності, бо глядача й читача ніколи не обдуриш. Якраз тут мені у великій пригоді стала робота в кримінальному розшуку, де що не день, то якась новинка. Пригадую: якось довелося допитувати бувалого злочинця. Він постійно вовтузився, не хотів відповідати, а потім несподівано дістав з кишені якийсь кульок, розірвав його – і звідти потекла рідина, схожа на кров. Опісля чоловік обмазав нею руки та обличчя і єхидно посміхнувся: “Ну, що, гражданін начальник, за прєвишенія полномочій стаття полагається... А бив ти мене чи не бив, спробуй докажи...” Чесно кажучи, мені тоді стало дещо не по собі. Ну, думаю, влип, як пацан... Пізніше я цей епізод використав у сценарії. Тільки замість кулька послугувала банка томатного соусу. Вийшло дуже ефектно. Загалом ця серія “Ментів”, як вважають режисери та глядачі, – одна з кращих у серіалі.
– А які у тебе стосунки як в автора з “ментами” з фільму?
– Пригадую: якось сиджу у райвідділі міліції, чекаю, коли почнуться зйомки нової серії. Вони, до речі, проводяться у справжнісінькому райвідділі, а не в декораційному залі. І переважно по суботах та неділях, коли у зв’язку з вихідними службові кімнати вивільняються. Отож, сиджу я, чекаю, як раптом заходить Ларін. Настрій у нього – невизначений. Погляд – незрозумілий. Бере зі столу сценарій. Читає буквально хвилину, і раптом як різоне мені по серцю: “Не зрозумів, хто цю фіговину написав?” Після тривалої паузи зізнаюся – я, мовляв, Геннадій Євдокимов. Ларін різко змінює тон і обіймає мене за плечі: “Пробач, братан, я пожартував”.
Ось таким було моє перше знайомство з цим талановитим актором, з яким налагодив дружні стосунки. Але як на мене, то душа-чоловік у “ментовській” компанії – Дукаліс. Він і неабиякий гуморист, і добряга. Якось брав у нього інтерв’ю для детективного журналу (журналістика, до речі, мій основний “хліб насущний”, а сценарії – це, так би мовити, для душі). То він – Дукаліс – мені майже день розповідав про себе, показував рідні місця. Я йому вже починаю натякати: мовляв, місця для інтерв’ю дали небагато, інформації вже більш ніж достатньо. А він мені у відповідь: “Ні, ти повинен знати все про Дука-ліса...”
Доволі приємне враження від Юрія Олександровича Кузнецова (грає роль “Мухомора”). Між іншим, останні три місяці він знімався, хворіючи. Але щоразу переборював себе, жодного разу не пропустив зйомок. Та й про хворобу зізнався лише тоді, коли переборов її.
– А що очікувати надалі від Євдокимова-сценариста?
– Звичайно, нових сценаріїв. Хоч, на мою думку, не далекий той день, що в “Ментах” та “Вулицях розбитих ліхтарів” настане остання серія. Не така, як колись. Пам’ятаєте – тоді головні герої серіалу загинули, їх поховали. Але раптом комусь “стрельнула” думка – а давайте-но ми їх оживимо. Оживили, хоч це глядач сприйняв трішки з іронією. Я про те, що існує життєве правило “вчасно піти”. Отож, сценаристам, режисерам краще зайнятися іншим проектом, ніж розтягнутими до безмежності “Ментами”. Це, по-моєму, більш виграшний варіант. І під нього особисто в мене є деякі напрацювання. Але поки що це таємниця.
Невдовзі вийде у світ мій новий детективний роман. Не секрет, що дуже сумую за Україною. Ностальгію намагаюся розвіяти хоч і не частими, але й не поодинокими приїздами. Маю море друзів у Дубні та Рівному. У Дубні живе та завжди мене чекає мама. Батько, на жаль, не встиг пора-діти моїм творчим здобуткам – вже три десятки літ як помер. Моя дружина – також уродженка Рівненщини. Дочка та син добре знають українську мову, залюбки вирушають з нами у далеку подорож. Усе це і додає натхнення на творчій ниві.

• Нравится
•