Поляк налагодив продаж «дурману» в Луцьку
Чимало клопотів волинським правоохоронцям завдають місцеві наркоділки, які займаються дешевим наркотиком – з маковиння. Дорогий і якісний товар на Волинь потрапляє переважно з-за кордону і користується попитом серед відвідувачів нічних клубів та інших розважальних закладів. Нещодавно співробітники УБОЗ УМВС у Волинській області провели операцію, перекривши канал постачання амфетамінів у Луцьк з Польщі.
Розлучившись з жінкою у Польщі, Себастіан П. переїхав в Україну, щоб розпочати нове життя. У Луцьку вирішив започаткувати власну справу, відкривши невеличку фірму. Оскільки чоловік ще був у розквіті сил – йому не минуло й тридцяти, то подумав й про створення нової сім’ї. Себастіан любив відвідувати нічні клуби. Під час однієї з нічних дискотек поляк познайомився з Лілею Д. Вродлива дівчина не встояла перед залицяннями респектабельного кавалера, і молоді люди одружилися...
Полюбляючи нічне життя, Себастіан помітив, що відвідувачі нічних клубів і дискотек розслабляються за допомогою легких наркотиків, „колес” та іншого, більш дороговартісного дурману. Навіть сам кілька разів купляв для себе пігулки „для підняття настрою”. Тут Себастіан побачив для себе цікаву перспективу, оскільки старі знайомі у Польщі могли вільно діставати такий товар. Перепродаж його у Луцьку міг приносити непогані прибутки. Чоловік порадився з дружиною, і Ліля, яка мала багато вільного часу, бо ніде не працювала, навіть погодилася на роль своєрідного кур’єра. Дівчина перевозила до Луцька придбані у Польщі таблетки з вмістом МДМА (особливо небезпечна психотропна речовина, продаж навіть 1,5 грама якої уже вважається серйозним злочином) та амфетамін у вигляді порошків білого й жовтого кольорів.
Аби не світитися самим, подружжя повинно було вирішити проблему з реалізацією товару. Для цього залучили спільного знайомого Павла Л. Йому доручили знайти ще одну людину – безпосереднього реалізатора, який би спілкувався тільки з ним і не знав ні Себастіана, ні Лілі. Вибір Павла впав на знайому Аллу О., яка працювала в одному з луцьких барів. Юнка запевнила, що досить непогано знає потрібний контингент, тому проблем зі збутом не буде. Схема реалізації наркотиків була така. Коли з’являвся покупець, вона замовляла у Павла потрібний товар і передавала гроші, через якийсь час хлопець приносив їй замовлення.
Але чи то Алла діяла необережно, чи то інформація про злочинний синдикат просочилася з іншого боку, та дівчиною зацікавилися співробітники УБОЗ УМВС у Волинській області. Міліціонери розуміли, що продавщиця – лише кінцева ланка цілого ланцюга, тому одразу затримувати її не стали, а взяли „в розробку”. Так у Алли з’явився новий покупець Михайло (ім’я змінене – авт.), який працював „під прикриттям”. Між ними зав’язалися непогані ділові відносини. Спочатку Михайло взяв на пробу у дівчини дві пігулки. Аналіз у міліцейській лабораторії довів, що „колеса” справжні й містять МДМА. Тож робота правоохоронців продовжилася. Протягом наступних двох місяців Михайло й Алла зустрічалися ще тричі, а до лабораторії потрапляли нові зразки заборонених для обігу психотропних речовин – різнокольорові порошки з вмістом амфетаміну. Аби перевірити можливості наркоторговців, правоохоронці через свого легендованого покупця вирішили замовити кілька великих партій амфетаміну – спочатку 100, а потім 210 грамів. Алла запевнила, що для її партнерів це не проблема, але угода не відбулася, оскільки в Михайла в потрібний момент не було достатньої суми грошей.
Доки усі перемовини та операції купівлі-продажу забороненого товару ретельно фіксувалися на відеокамеру, слідчі виходили на слід інших фігурантів справи. На допомогу їм прийшли мобільні телефони підозрюваних. Оскільки Алла не знала інших учасників злочинної групи, окрім Павла, правоохоронці почали прослуховувати їх переговори, потім, встановивши номер Павла, відстежили і його коло знайомств. Так у поле зору слідопитів потрапили Себастіан і Ліля. Коло замкнулося. Вся четвірка опинилася в руках міліціонерів. Щоправда, так і не вдалося встановити, де ж насправді зловмисники закуповували свій товар. Бо навіть під тиском неспростовних доказів затримані вели себе досить спокійно і постійно намагалися заплутувати слідство своїми показами. Не вдалося правоохоронцям в суді довести й ще кілька фактів збуту психотропних речовин затриманою групою. Але на серйозний розмах діяльності вказувало те, що у користуванні зловмисників було аж три автомобілі.
За рішенням Луцького міськрайонного суду Себастіан П. повинен провести дев’ять років за гратами в українській тюрмі, його дружина Лілія П. – чотири. Але цей вирок судді оголошували без присутності обвинувачених. З часу першого судового засідання до розгляду апеляції підсудних у Луцькому міськрайонному суді подружжя перебувало „на підписці про невиїзд” і подалося “в біга”. Нині Себастіан і Лілія перебувають у загальнодержавному розшуку, до пошуку долучився й Інтерпол. Втікачі не мають при собі справжніх документів, адже їх вилучили правоохоронці, тому зараз, напевно, користуються підробленими.
Щодо двох інших засуджених, то вирок суду стосовно них уже вступив у законну дію. Павло Л. отримав покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Алла О., якій не виповнилося на даний момент й двадцяти, свої чотири наступні роки також проведе за гратами. Ось такий початок дорослого життя...
Полюбляючи нічне життя, Себастіан помітив, що відвідувачі нічних клубів і дискотек розслабляються за допомогою легких наркотиків, „колес” та іншого, більш дороговартісного дурману. Навіть сам кілька разів купляв для себе пігулки „для підняття настрою”. Тут Себастіан побачив для себе цікаву перспективу, оскільки старі знайомі у Польщі могли вільно діставати такий товар. Перепродаж його у Луцьку міг приносити непогані прибутки. Чоловік порадився з дружиною, і Ліля, яка мала багато вільного часу, бо ніде не працювала, навіть погодилася на роль своєрідного кур’єра. Дівчина перевозила до Луцька придбані у Польщі таблетки з вмістом МДМА (особливо небезпечна психотропна речовина, продаж навіть 1,5 грама якої уже вважається серйозним злочином) та амфетамін у вигляді порошків білого й жовтого кольорів.
Аби не світитися самим, подружжя повинно було вирішити проблему з реалізацією товару. Для цього залучили спільного знайомого Павла Л. Йому доручили знайти ще одну людину – безпосереднього реалізатора, який би спілкувався тільки з ним і не знав ні Себастіана, ні Лілі. Вибір Павла впав на знайому Аллу О., яка працювала в одному з луцьких барів. Юнка запевнила, що досить непогано знає потрібний контингент, тому проблем зі збутом не буде. Схема реалізації наркотиків була така. Коли з’являвся покупець, вона замовляла у Павла потрібний товар і передавала гроші, через якийсь час хлопець приносив їй замовлення.
Але чи то Алла діяла необережно, чи то інформація про злочинний синдикат просочилася з іншого боку, та дівчиною зацікавилися співробітники УБОЗ УМВС у Волинській області. Міліціонери розуміли, що продавщиця – лише кінцева ланка цілого ланцюга, тому одразу затримувати її не стали, а взяли „в розробку”. Так у Алли з’явився новий покупець Михайло (ім’я змінене – авт.), який працював „під прикриттям”. Між ними зав’язалися непогані ділові відносини. Спочатку Михайло взяв на пробу у дівчини дві пігулки. Аналіз у міліцейській лабораторії довів, що „колеса” справжні й містять МДМА. Тож робота правоохоронців продовжилася. Протягом наступних двох місяців Михайло й Алла зустрічалися ще тричі, а до лабораторії потрапляли нові зразки заборонених для обігу психотропних речовин – різнокольорові порошки з вмістом амфетаміну. Аби перевірити можливості наркоторговців, правоохоронці через свого легендованого покупця вирішили замовити кілька великих партій амфетаміну – спочатку 100, а потім 210 грамів. Алла запевнила, що для її партнерів це не проблема, але угода не відбулася, оскільки в Михайла в потрібний момент не було достатньої суми грошей.
Доки усі перемовини та операції купівлі-продажу забороненого товару ретельно фіксувалися на відеокамеру, слідчі виходили на слід інших фігурантів справи. На допомогу їм прийшли мобільні телефони підозрюваних. Оскільки Алла не знала інших учасників злочинної групи, окрім Павла, правоохоронці почали прослуховувати їх переговори, потім, встановивши номер Павла, відстежили і його коло знайомств. Так у поле зору слідопитів потрапили Себастіан і Ліля. Коло замкнулося. Вся четвірка опинилася в руках міліціонерів. Щоправда, так і не вдалося встановити, де ж насправді зловмисники закуповували свій товар. Бо навіть під тиском неспростовних доказів затримані вели себе досить спокійно і постійно намагалися заплутувати слідство своїми показами. Не вдалося правоохоронцям в суді довести й ще кілька фактів збуту психотропних речовин затриманою групою. Але на серйозний розмах діяльності вказувало те, що у користуванні зловмисників було аж три автомобілі.
За рішенням Луцького міськрайонного суду Себастіан П. повинен провести дев’ять років за гратами в українській тюрмі, його дружина Лілія П. – чотири. Але цей вирок судді оголошували без присутності обвинувачених. З часу першого судового засідання до розгляду апеляції підсудних у Луцькому міськрайонному суді подружжя перебувало „на підписці про невиїзд” і подалося “в біга”. Нині Себастіан і Лілія перебувають у загальнодержавному розшуку, до пошуку долучився й Інтерпол. Втікачі не мають при собі справжніх документів, адже їх вилучили правоохоронці, тому зараз, напевно, користуються підробленими.
Щодо двох інших засуджених, то вирок суду стосовно них уже вступив у законну дію. Павло Л. отримав покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Алла О., якій не виповнилося на даний момент й двадцяти, свої чотири наступні роки також проведе за гратами. Ось такий початок дорослого життя...
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
м. Луцьк
м. Луцьк
| Comments: |
