Дарунки від цариці – поліському храму

Старовинне поліське село Четвертня Маневицького району на Волині засноване в XIV столітті і свою назву отримало від князів Четвертинських. Воно було колись містечком з князівським замком, сюди на бали з’їжджалася гонорова шляхта. З історичних джерел відомо, що у 1437 році в Четвертні було засновано православний монастир. Майже нічого не залишилося з тих часів, тільки гордо височіє над селом на правому березі річки Стир величний Святопреображенський храм, про історію якого нам розповів настоятель отець Серафим Сімонович.

 Цей храм ніколи не зачинявся: ні за польської влади, ні за радянської. Тут завжди творилася молитва. У роки Другої світової війни в церкву влучив німецький снаряд, відбив куток, але будівля вціліла, адже товщина стін – півтора метра. Поряд – дерев’яна дзвіниця, зведена у 1907 році.
– За архівними даними, – розповідає священик, – Святопреображенську церкву було закладено в 1600 році. Скільки літ її зводили, нам точно не відомо. Князів Четвертинських, які давали кошти, давно немає, а храм зберігся. Це ж не супермаркет чи заправка, які будують теперішні багатії.
Зовні храм більше схожий на костел. Старовинні залізні ковані двері зі скрипом відчиняються, і ми зі священиком заходимо до церкви. Від її величі аж дух перехоплює. У кам’яному храмі одночасно може розміститися тисяча людей. В стелю впираються чотири восьмигранні колони у кілька обхватів кожна. Католицький вплив відчувається навіть в написанні ікон. Тут знаходиться старовинне панікадило (центральний світильник), кажуть, одне з найкрасивіших на Волині.
За переказами, саме в цьому храмі вінчався відомий козацький ватажок Максим Кривоніс, але ця версія ще потребує вивчення. Зате точно відомо, що тут знайшла останній спочинок княгиня Анна Четвертинська-Збаражська та київський митрополит Святополк-Четвертинський.
У храмі згідно із заповітом похована володарка Четвертні княгиня Варвара, або Барбара (1750-1791), яка прожила лише 41 рік. Її прах зберігається у саркофазі під центральним аналоєм. В колону вмуровано мармурову плиту, де викарбувано біографію княгині. Вона зі знатного роду. 17-річною дівчиною в 1767 році вийшла заміж за Якова Римського-Корсакова, незабаром овдовіла і вдруге вийшла заміж за князя Четвертинського. Разом з чоловіком переїхала жити з Москви до маєтку в Четвертні. Відомо, що княгиня Варвара була в приязних стосунках з російською імператрицею Катериною II. Свідченням цього є  дари від цариці Святопреображенському монастирю, пожертвувані в день смерті княгині, 21 жовтня 1791 року. Подарунки до цього часу зберігаються в церкві: дві ікони Володимирської і Казанської Богородиці та унікальне старовинне Євангеліє, яке разом з оправою важить 32 кілограми. Надруковане воно в Москві у 1767 році і передане до храму з дарчим написом цариці.
– Цю святу книгу ми використовуємо один раз на рік, – зазначив священик. – Виносимо і кладемо на престол на свято Преображення Господнього. На Спаса у нас престольний празник.
У старовинному храмі своєю красою вражає різьблений іконостас, виготовлений з липи (адже саме це дерево добре піддається обробці). Його в село, за переказами, привезли по річці Стир на баржі.

Молитва врятувала від холери

У Четвертні шанують ще одне свято – преподобної Пелагеї, яке припадає на 21 жовтня. А започаткували його в кінці ХІХ століття. У 1893 році в селі розпочалася епідемія холери: люди вмирали цілими сім’ями, і порятунку не було. Страшне горе прийшло в Четвертню, де не встигали хоронити покійників. Тоді священик Георгій Потарський 21 жовтня скликав до храму всіх, хто міг ходити. З хоругвами та молитвами обійшли люди на чолі зі священиком навколо села хресним ходом, освячуючи за собою дорогу. Господь почув їхні щирі молитви – і біда відступила. На згадку про цю подію вони замовили два кіоти: Богородиці і святителя Миколая, які зберігаються в храмі з дарчим написом: “Сей киот устроен священником Георгием Потарским и прихожанами за спасение их от холеры бывшей в 1893 году”.  
– Цього дня в селі ніхто не працює, люди йдуть до храму, – додав отець Серафим. – Такого празника більше ніде немає, крім Четвертні. 
Я поцікавився у священика, звідки в нього таке рідкісне ім’я.
– Ой, натерпівся я від свого імені в радянські часи, – сказав він. – Мене  монахом в школі дражнили. Родом я із села Залюття Старовижівського району. Народився в сім’ї священика, але свого батька не пам’ятаю. Він помер, коли мені виповнилося три роки. Після школи пішов вчитися на електрика в старовижівське ПТУ, в духовну семінарію зовсім не збирався. Мама ніколи не наполягала, тільки казала: “Як хочеш, синку...”
Але електрика із Сімоновича не вийшло, і в 1997 році він став студентом Волинської духовної семінарії. Через два роки був рукоположений на священика, одружився і вже доучувався заочно. Я запитав в отця Серафима, яким чином він потрапив на парафію саме в Четвертню, у цей старовинний храм.
– Місцеві жителі ще добре пам’ятають мого батька Валентина Сімоновича, – сказав мій співрозмовник. – Він служив тут два роки. Тому, коли я одружився і став священиком, вони попросили владику направити мене сюди. Вже шість років служу в Четвертні. Адже я священик в дев’ятому поколінні. Мамин брат – ієромонах Почаївської лаври, а батьків служить священиком в селі Заболоття Ратнівського району. Його сини також здобули духовну освіту.
За словами настоятеля, підтримувати 400-літній храм в належному стані досить непросто, адже його прихожани – люди небагаті. Але з миру по нитці, і збирається якась копійка. Вже поміняли перекриття над вівтарем. З Божою допомогою за кошти благодійників, які приїжджають  помолитися в церкву навіть зі столиці, старовинний храм у Четвертні і надалі служитиме людям.
З церквою у Четвертні пов’язано чимало неймовірних легенд про підземні ходи та князівські скарби, які ще чекають на свого дослідника. Я переконаний, ми ще почуємо про цікаві відкриття та історичні знахідки.