Щасливе дитинство забрала… рідна мати

Галя виросла в багатодітній, надзвичайно віруючій сім’ї, але сама такою чомусь не була. До того ж, лінувалася робити найпростішу жіночу роботу. Коли ж чоловік вимагав готувати їсти, прати і поратися на городі, Галя почала крутити носом. І незабаром по ньому ж отримала так, що в голові пташки зацвірінькали. Недовго думаючи, зібрала речі і подалася в Луцьк шукати кращої долі. Тут підчепила “городського”.
Микола закохався у Галю миттєво, так, наче очі пелена заступила. Як не просили батьки і друзі схаменутися, він лише сердито відмахувався, як від набридливих мух. Швидко одружився і перевіз наречену у свою двокімнатну квартиру. Через рік в сім’ї з’явився первісток. Микола сповивав-доглядав сина, а Галя усе святкувала подію. Чоловік мовчав доти, поки не побачив, як захмеліла дружина вкладає спати малого. Дитинча вже посиніло від крику, а  вона його несамовито продовжувала люляти на руках... вниз голівкою.
– Тебе вбити мало, що ж ти робиш? – закричав і, забравши сина, почав “виховувати” Галю так, що вона аж протверезіла. Навіть на колінах просила у нього вибачення і клялася-божилася, що випила останній раз. Але після народження другого сина життя взагалі пішло під укіс. Галя нудилася, їй хотілося повеселитися: страх як любила гучні компанії і співи під сто грамів. А діти? Дивилася на своїх синів, як на щось зайве. Зранку всуне дворічному Костику окраєць хліба, а на рік молодшому Іванкові пляшечку з молоком – і хода з дому. Поверталася пізно вночі і, хитаючись, ледве доклигувала до дивана. Микола звірів, випитував, де була, але у відповідь чув лише незрозуміле белькотіння.
Йому ставало гірко, він гризся і худнув. Прийде з роботи – дружини немає, на кухні порожні каструлі, у ванні вже тиждень смердить замочена білизна, діти мокрі й голодні. Навіть плакати сили не мали.
– Галю, що ти собі думаєш, яка ж ти мати! – кричав, хапав за плечі і відчайдушно трусив, намагаючись повернути до тями. Але тиждень спокою змінювався двома запійними. Знав притони, у яких бувала його Галя, і не раз її звідти витягав. Коли ж вирішив поставити крапку і силоміць відвезти її з дітьми в село до батьків, аби їй мізки “прочистили”, Галя повідомила, що... вагітна.
Микола схопився за голову і ледве вмовив її зробити аборт. У той день, як мала йти в консультацію, вона ще отримала допомогу на дітей. Але коли увечері не повернулася, Микола вклав малечу спати і подався її шукати. Під ранок знайшов у одному з притонів “ніяку”. Кулаками привів до тями, коли нарешті вона пробелькотіла:
– Н-н-не змогла вбити свою дитинку.
– Де ж гроші?
– На душі було так паскудно...
Отак весь день Галя заливала своє “горе” в місцевих барах, аж поки в кишені не залишилося кілька копійок. Після цього й у Миколи опустилися руки. Він став на пару з нею пити, але, на відміну від дружини, про дітей не забував. Вони, два хлопчики і молодшенька Катя, росли купкою і були не по роках дорослими. Чотирирічний Костик, як старший, доглядав сестричку, переодягав її і забавляв. Всі троє не могли дочекатися вечора – може, татко прийде “нормальний” і щось приготує поїсти! Навіть хліб, залишений вранці, був для них в радість: хлопчики з’їдали свою долю моментально, а Катруся ще довго його деснами “пережовувала”, бо молоко в пляшечці було великою рідкістю.

Подружжя свою двокімнатну квартиру пропило. Продати – продали, а меншої так і не купили. Поки гроші були, жили на широку ногу. Коли закінчилися, вирішили їхати на заробітки у Білорусь – там винайняли хату і працювали на колгоспному полі. Через деякий час Миколі запропонували поїхати на “шабашку” з цілою бригадою, і гроші непогані обіцяли.
– Їдь, – аж засяяла Галя, почувши про таку нагоду підзаробити. І, дивлячись на здивоване лице чоловіка, заторохкотіла:
– А ми тут залишимся, будемо тебе чекати. Я ж поклялася – пити не буду. Але ти гроші не збирай, а відразу нам висилай, добре?
Зароблені гроші Микола присилав щомісяця. У телефонних розмовах Галя казала, що усе нормально: і те дітям купила, і те збирається. А насправді... Троє дітей були холодні-голодні і чого тільки не набачилися у тій хаті. Їм навіть було спокійніше тоді, коли дорослі кричали, матюкалися і билися між собою. Бо якщо раптом захмеліла матуся вигукувала: “А де це діточки мої...” – мали будь-що сховатися, бо знали – зараз їм будуть заливати в горло самогонку.
Одного дня Галю любили, іншого – били і гвалтували. Діти щулилися в куточку, старший закривав рота трирічній Катрусі, яка все рвалася захистити маму. Галя ж на ранок не могла навіть пригадати, що з нею сталося. Зривала злість на дітях і дочекатися не могла чергового приятеля з пляшкою самогону. А одного ранку мовчки зачинила дітей у хаті і... пропала.

– Тьотю, дайте, будь ласка, хліба, –  на порозі стояв худенький хлопчик у якихось бруднючих лахміттях і так благально дивився у вічі, що у жінки від жалю стиснулося серце.
– То чий же ти будеш? –  почала розпитувати, готуючи  йому хліб і сало.
По дитячому він розповів їй про те, що вони сидять у зачиненій хаті, а мами вже третій день немає. І вони так зголодніли, що він, Костик, мусив лізти через розбите вікно і попросити у когось хліба.
Світ не без добрих людей – підгодовували дітвору всім селом цілий місяць. Аж поки сусідка, до якої потрапив хлопчик, не знайшла родичку дітей – рідну тьотю, яка жила в обласному центрі Білорусі. Але та, потримавши їх у себе рівно тиждень, зв’язалася з українським консульством і сказала, як відрубала:
– Якщо ви дітей негайно не заберете, то я вивезу їх на кордон і покину.
Їх привезли у село, звідки була родом Галя. Усі сподівалися, що хтось з великої рідні забере дітвору. Бабця, тітки і дядьки чомусь довго радилися, косо дивилися на інспекторів та дітей, які сполохано ловили поглядом кожен жест рідні. Але відмовили: “Везіть у притулок”. І, як на глум, додали: “А ми ще поїдемо і перевіримо, як ви їх там влаштували”.
«Мама стане старенькою         і буде нас шукати»
Микола їхав до дітей у дитбудинок, де вони живуть вже третій рік. Похмуро дивився у вікно електрички і нічого не помічав. Мучився і картав себе. Сам винен, адже бачив, що дружина спивається. Можливо, треба було її вигнати після народження першої дитини. Якось виховав би сина. А тепер куди подітися з трьома? Ні власної хати, ні грошей. Й від батьків ніякої допомоги: виїхали за кордон відразу після його одруження – і жодної звістки про себе не давали.
...Костик, Іванко і Катруся із задоволенням ходять у школу і на свята чекають приїзду батька з гостинцями. Кажуть, що їм тут добре, набагато краще, аніж  за життя з мамою. Вони взагалі про неї не хочуть говорити. Лише старший Костик якось зронив: “Ото як мама стане старенькою, тоді й почне нас шукати”. Але про сім’ю вони все одно мріють. І лишень Микола  переступає поріг дитбудинку, відразу напосідають:
– Тату, а яка в нас буде хата? І там буде садок з вишнями та черешнями? Ого! – захоплено плескають у долоні. – То коли ти вже нас забереш, коли?
– Як зароблю і куплю хату, обов’язково вас заберу. Мушу, – обіцяє Микола, відчуваючи, як гіркий клубок підкочується до горла.

А Галю де тільки горілка не водила! За цей час вона встигла народити ще одну дитину, не знаючи від кого, і два рази потрапити у в’язницю за крадіжки. Своїх трьох дітей жодного разу не шукала – навіть в суді й словом про них не обмовилася. Понівечила маленькі душі, покинула – і забула...