«Невже Збройні сили не обійдуться без сироти?»
– Які вони трудяги! – так відгукувалися про родину Лазук селяни, яких стрічала дорогою. – Ми всі дуже переживаємо, що ж буде з Миколиним господарством, з Людочкою, коли хлопця заберуть в армію?
Сирітську хатину видно здалеку – латка на латці (бачу, хазяйські руки дбайливо позаліплювали у стінах тріщини). У дворі загавкав пес. З літньої кухні визирнула русява дівчинка й недовірливо кинула оком на незнайому гостю. Потім підбігла до брата і міцно вхопила його за руку. Очі чомусь налилися слізьми...
...Біда увірвалася в цю сім’ю несподівано. 11 грудня 2003 року важка хвороба забрала голову сімейства. Та, як кажуть, біда сама не ходить. Через рік раптово у лікарню потрапила мама. Підозрювали, що апендицит, але... 12 грудня не стало і її – смерть спричинила якась інфекція.
Круглими сиротами залишилися четверо дітей. На той момент старші, Віктор та Тетяна, яким виповнилося ледь за двадцять, вже мали свої сім’ї. Потрібно було вирішувати питання опіки над неповнолітніми Миколою та Людмилою. Віктор вже виховував двох власних діток (до речі, трирічна доня є інвалідом з дитинства). Тож 30 грудня 2004 року піклування над братом та опікунство над сестрою призначили Тетяні.
Але й тут не все виявилося просто. Тетяна мешкає в іншому селі у родини чоловіка, тому забрати малу Люду до себе не могла. І дівчинка залишилася у старенькій батьківській хаті разом з Миколою.
Якось перезимували. Микола розумів, що на ньому лежить велика відповідальність, тому намагався усьому в домі дати лад: і їсти наварити, і прибрати, і діри у хаті підлатати. Звісно, дуже допомагали й рідні.
– Він і борщу мені зварить, і картоплі натушить з м’ясом, – розповідає Люда. – Готує все, що я люблю. І Таня до нас часто приїжджає, допомагає чим може.
Хлопець почав стягувати копійку до копійчини, щоб перекрити дах шифером (бляшаний вже давно відслужив), підвести газ. Пенсії по втраті годувальників дітям не вистачало, і Микола влаштувався охоронцем на приватне підприємство. Здавалося, сироти почали помаленьку ставати на ноги...
22 травня хлопцеві виповнилося вісімнадцять років. Його вже тоді хотіли забирати в армію, але зібрався виконком Ярославицької сільської ради – і на Миколу переоформили опікунство над меншою сестрою. Тоді юнакові дали відстрочку від призову. Але у жовтні Миколі Лазуці таки вручили повістку і почали клопотати про переоформлення опіки над Людою...
Чи заберуть опікуна малолітньої дитини в армію? Згідно із Законом України “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, відстрочка від призову надається призовникам “на час здійснення ними опіки чи піклування, якщо в осіб, над якими встановлено опіку чи піклування, немає інших працездатних осіб, зобов’язаних відповідно до законодавства доглядати та утримувати їх” (ст. 17, ч. 2). Оте “якщо”... Виходить, Млинівський районний військовий комісаріат діє згідно із законом. Але ж є ще ч. 7 цієї ж статті, де, зокрема, зазначається, що відстрочка від призову також надається “в інших випадках, не передбачених цим Законом, згідно з рішеннями призовної комісії Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських призовних комісій за поданням районних (міських) призовних комісій”. Чи не підпадає ситуація з Миколою Лазукою під цей пункт? Чи не могли б у військкоматі посприяти йому?
Та, схоже, на цьому сироті світ зійшовся клином. Ярославицька сільська рада об’єднує шість населених пунктів: Ярославичі, Велику Городницю, Чехно, Підлісці, Боремець та Яловичі. Як повідомила військовий обліковець Раїса Косарук, по сільській раді є 24 призовники. Під час осіннього призову в армію забрали лише трьох та вирішується питання з Миколою Лазукою – а це лише 17% від усіх призовників. З весняним призовом ситуація склалася ще невтішніша: лави Збройних сил поповнив “аж”... один новобранець. Юнаки отримують відстрочки за станом здоров’я, у зв’язку з навчанням та іншими обставинами. Виходить, служити нема кому...
І ще одна обставина, яка, як переконані у селі, відіграє важливу роль: Микола має перед Міністерством оборони борг – 1160 гривень. Свого часу, коли ще мама була жива, його направили на навчання в автошколу у Козин. Він здобув категорії В та С. Кажуть, тепер має або відслужити в армії, або сплатити за навчання.
Схоже, Микола почав втрачати надію на те, що йому таки дадуть відстрочку від призову. Каже, що не боїться служити і не збирається “ховатися” від армії. Тільки дуже переживає, чи буде кому довести до ладу розпочате у хаті (перекрити дах, провести газ) і чи зможе Люда жити у чужих людей, якщо опікунство оформлять на Тетяну...
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
