Лелеченя з-під… квочки
Жителя села Камінь, що у Рожнятівському районі, 53-річного Михайла Ганчука дивами природи не здивуєш. За 38 літ праці ветлікарем (з них останні 10 – завідувачем сільської дільничної ветлікарні) чого лише не бачив. Але те, що трапилося нещодавно, особливе.
Михайло Панькович, виганяючи корову, почув ледь чутне чи то гелготання, чи квиління. Знайшов у траві два великі яйця і подумав: “Певно, гусячі”. Приклав їх до вуха і, як спе-ціаліст, визначив, що вони, так би мовити, порожні. Але дивний звук повторився, і ветлікар виявив неподалік ще одне яйце, з якого, пробивши шкаралупу, стирчав довгенький дзьобик. Сумніву не було: на світ білий “проситься” лелеченя. Аж тоді зауважив: поруч бетонний стовп електролінії, на якому – лелече гніздо, котре (очевидно, від шквального вітру) дуже скособочилося, тому з нього й випали яйця, які висиджувала буслиха. А не розбилися вони тому, що впали у високу траву. Вдома у Михайла Паньковича якраз “сиділа” на яйцях квочка, тому він вирішив підсунути їй буслине.
І ось через дві доби вилупилося лелеченя. Спершу воно нічого не їло, а відтак (напевно, добряче зголодніло) почало клювати черв’ячків, яких викопував для нього рятівник. Вдень, якщо сонячна погода, пташеня виносять у підвішений на яблуні кошик, а на ніч – під квочку, яка, до речі, ще висиджує курячі яйця. Як не дивно, ряба байдужа до того, що до неї “підсаджують” чуже дитинча…
На запитання, чи не доцільно висадити лелеченя на те саме гніздо, з якого воно, ще ненароджене випало, ветлікар відповів: “А його вже батьки не приймуть за свого і можуть викинути. Можливо, Федя, як ми його назвали, підросте і навчиться літати, то сам покине наше подвір’я й пристане до лелечої зграї…”
Іван ІВАНИШИН,
Івано-Франківська область
| Comments: |
