Предки сучасних жуківців смерті не боялися
Могильник часів висоцької культури (XIII – початок XII століття до н.е.) виявлено на території села Жуків Бережанського району. Місцеві ентузіасти на чолі з львівським археологом Миколою Бандрівським поки що розкопали вісім поховань, у яких знайшли трохи моторошнуваті для непризвичаєного спостерігача, але безцінні для науки кістяки давніх людей. Унікальним є поховання із прахом двох людей одночасно. У ногах скелета, що колись належав молодому чоловікові, покоїться череп і кістки старшої за віком жінки. Померлі, за припущенням львів’янина, могли бути між собою родичами, але підтвердити це може лише аналіз кісток за допомогою генної інженерії.
– Поховання в одній могилі двох осіб із сакральними маніпуляціями з головами лише привілейованих членів суспільства практикували у Європі у період раннього заліза, – розповів Микола Бандрівський. – Про культовий характер поховання у Жукові свідчить череп жінки, що був наповнений вугіллям, і ритуальні посудини довкола нього. Таку знахідку в Україні виявлено вперше.
В іншому похованні збереглися останки іншої молодої, судячи зі стану зубів, особи. Поруч зі скелетом лежали бронзова шпилька, якою скріплювався саван на померлому, і бронзовий браслет. Могильник висоцької культури знаходиться в урочищі Гук, на лісистому пагорбі, з якого відкривається чудова панорама на село. Розповідаючи про польові дослідження, Микола Бандрівський зробив суттєву ремарку. „Зауважте, – сказав він, – як вміло предки вибирали місця для цвинтарів: на пагорбі без людських жител, доріг і води. Мерці не заважали живим, маючи й собі „чистий спокій”.
– У племен висоцької культури був цікавий поховальний обряд, – продовжив учений. – Люди клали мерців у землю головами чітко на південь. Давні жителі Жукова вірили у те, що сонце, сягаючи найвищого піку, передає частку могутності і померлим, тому не боялися смерті, сприймаючи її як „ворота” для переходу в інший світ.
Євгенія Ліщук,
Тернопільська область
| Comments: |
