Хатина «під соломою» побувала у трьох століттях
Унікальна хатина, яка знаходиться на окраїні Рівненської області – хуторі Безодня Радивилівського району, може сповна претендувати на статус найстарішої немузейної української оселі «під соломою», адже її спорудили ще у ХІХ столітті.
Щоправда, останнім часом ця будівля стоїть пусткою. Втім, директор Радивилівського краєзнавчого музею Олеся Шикало та його науковий працівник Аліна Дузінська, котрі, власне, і відшукали старовинну сільську реліквію, вважають, що кращого місця для «зеленого туризму» годі шукати, а знайдена хата може послужити людям ще довше, ніж послужила досі.
– Нас, музейників, спонукав до пошуку грант від голови Рівненської обласної державної адміністрації Віктора Матчука на здійснення проекту «Традиції будівництва та інтер’єру старовинних хат на Радивилівщині», – зазначає Олеся Шикало. – Завдяки цьому було організовано масштабну експедицію, яка дозволила віднайти чимало цікавого матеріалу. А справжнім відкриттям стала ота диво-хатина на хуторі Безодня. Загалом і сам хутір на диво красивий. Просто райське містечко для відпочинку, і залишена хатина могла б стати центром тутешнього зеленого туризму. Принаймні цим питанням починають все більше цікавитися. А що стосується знайденої хутірної хатини, то вона – одна з небагатьох «під соломою», які дійшли до нашого часу з ХІХ століття. Свого часу вона належала небідним господарям. Зроблена з дуба, стоїть на дубових брусах, що, зрештою, забезпечило їй, і, сподіваємося, забезпечить надалі, довговічність. Ще одною цікавинкою хати є універсальна піч, яка слугувала і для приготування їжі, і для обігріву, і для ночівлі (на ній облаштовувалася лежанка). Скажу більше: ми давно виношували думку, щоб у куточку старожитностей краєзнавчого музею спорудити селянську піч, і наразі ота віднайдена на хуторі Безодня піч стала гарним аналогом втілення ідеї у реальність. Характерно також, що хатина «подарувала» для музею чимало предметів домашнього ужитку, як-от діжки, глечики, сита, коромисла, які збереглися у приміщенні. Залишилися тут навіть дитячі полотняні сорочечки. Що ж стосується солом’яної покрівлі, то вона, вочевидь, не первісна, хоч і позначена довгим віком. Водночас доволі цупка, і якщо її підлатати, то, по-перше, хатина (екзотична для нашого часу і типова для ХІХ століття) набрала б привабливішого вигляду, по-друге, послугувала б людям не одне десятиліття.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
