Як хлопці доріжку клали та ще й погрожували
Валентин Черниш із села Боремель Демидівського району зараз лише спльовує набік спересердя, згадуючи, з чого почалося облаштування його подвір’я. А з “Вісником” поділився, щоб інші господарі на вус мотали та в таку халепу, як він, не потрапляли.
Чоловік він у Боремлі не місцевий, переїхав з Києва. У столиці був майстром кінного спорту, потім захворів і на старості вирішив жити поближче до природи. А почалося усе з того, що Валентин Михайлович надумав облаштувати подвір’я біля хати. Накупив матеріалів на тисячу доларів, скинув у дворі. Збирався наймати професіоналів, тому, коли до нього постукали двоє молодих односельчан і самі запропонували свої послуги, довго не погоджувався та сумнівався. А що Олександр і Роман впрошували та плакалися, що сидять без роботи, то пожалів. Все ж не діти: один після армії, другий закінчив ПТУ. За оплату домовилися відразу – 300 доларів по завершенню роботи.
– Хлопці спочатку запопадливо взялися змішувати бетон та орудувати лопатами, але не минуло й тижня, як весь запал пропав, – розповідає Валентин Михайлович. – Гроші ж випрошували старанно: 300 гривень на якесь там їхнє свято, 700 – на лікування. Я давав. І по-людськи просив доробити все, як слід. Бо перемішаний щебінь з піском і притоптаний так-сяк ногами аж ніяк не був схожий на забетоновану рівнісіньку доріжку. Те ж саме помітили і мої друзі та якось присоромили молодиків: хіба так робота робиться? А у відповідь почули, що хай їх це “не колише”. Та ще й погрожувати почали, щоб не втручалися. Одного з моїх друзів пообіцяли втопити разом із синами, якщо він виступатиме, а другому голову відірвати, якщо буде сунути свого носа куди не слід. Нічого собі, взяв робітничків на свою голову! Аж “заїло”, коли почув про ці погрози від своїх друзів. Бо у мене в житті всілякого було: вкрали колись новесеньку машину – не переживав, вирізали легеню – теж, а від цих шмаркачів аж плакати хотілося. Споганили стільки добра, переламали весь мій реманент, нічого не зробили, та ще й словом їм не можна дорікнути – бійся, бо ще втоплять! На зауваження та претензії реагують своєрідно: якщо не подобається, ми і робити не будемо. Та і яка вже користь від їхньої роботи?!
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
| Comments: |
