На своїй ділянці заклав «родове помістя»
У ній спальня та майстерня позначені… деревами
Коли Володимир Кулай із села Іванчі Володимирецького району сім років тому захопився ідеєю закласти на своєму земельному паєві «Родове помістя» – люди мало не крутили пальцем біля скроні. Напевно, саме так колись дивилися на письменника Жюль Верна, коли він у другій половині ХІХ століття описував підводні човни і розповідав, що люди літатимуть на місяць.
На гектарі паю ростить живий дім
Володимир Кулай усе життя пропрацював у місцевій виправній колонії у відділі соціально-психологічної допомоги. Якщо простіше – займався перевихованням засуджених. Має дві вищі освіти, дуже начитаний і ерудований чоловік. Перед тим, як іти на пенсію, йому від одного дивакуватого засудженого дісталася потріпана книжка Володимира Мегре «Анастасія». Знехотя взявся її додому погортати, а відірвався лиш тоді, коли дочитав останнє слово. Саме відтоді, як зізнається, і почала мінятися його свідомість та сприйняття світу.
– Автор у книзі описує, як він потрапив у Тайгу і там познайомився з мешканцями дивного поселення довгожителів, – стисло знайомить мене зі змістом книги Володимир Васильович. – Зокрема й з молодою жінкою на ім’я Анастасія, яка мала надзвичайні пророчі та телепатичні здібності і жила у єднанні з природою. Вона передрікала, що Мегре незабаром перекваліфікується у письменника і напише дев’ять чудових щирих книг про призначення людини на землі. Все більше людей почнуть відмовлятися від благ цивілізації, будувати родові поселення, аж поки на Землі не запанує мир, любов і спокій. Так і стається. Я от читав в Інтернеті, що на сьогодні відомо про понад 200 родових поселень.
Отже, захопився ідеєю про «свій маленький простір любові» й Володимир Кулай. Він оформив гектар паю, який йому дістався від бабусі, у сусідньому селі Сошники, і після виходу на пенсію у 2005 році повністю віддався ідеї збудувати, чи то пак виростити там омріяний живий дім. Адже його майбутня оселя повинна бути екологічно чистою і по можливості максимально наближеною до первозданної природи. Тож замість бетонної огорожі на ділянці підростає жива – з дерев та кущів. Є висаджені з дерев бесідки, літня спальня, майстерня. Володимир Васильович з ентузіазмом, вартим захоплення, показує осику, вербу і вільху, які посадив у вигляді кола. Усередині, розповідає, через дев’ять років буде бити джерельце. Ці дерева, мовляв, мають здатність витягувати із земних надр воду.
Осокір – для Оксани, тополя – для Тадея
Є й ціла історія його родоводу, зображена… зеленими насадженнями. Це родові дерева на честь покійних дідів, прадідів, бабусь та прабабусь. Наприклад: осокір для Оксани, бо обидва імені починаються на літеру «о», тополя для Тадея тощо. Підростає й алея з написом: «Родове помістя Володимира Кулая», або «Володя творить з Богом 2010», де кожній літері відповідає дерево чи кущ.
– Я тут сиджу з ранньої весни до пізньої осені, – пояснює Володимир Васильович. – Творю, малюю живу картину на землі. Заклав уже садочок, викопав невеличкий ставок, планую поставити колоди для бджіл. Потім збудую невеличку хатинку із саману і переселюся сюди жити. Шкода тільки, що це місце, хоч воно і знаходиться вдалині, між полів, уже облюбували люди і періодично влаштовують тут п’янки-гулянки. Вже кілька разів мені збитків робили – від залишених багать горіли родові насадження… Маю й іншу проблему. Минулого року почали тягнути високовольтну лінію з Кузнецовська на Рівне і далі на Київ. Стовпи, та й сама лінія проходитиме саме через мою ділянку. Раніше на зустрічі пайовиків нас запевняли, що лінія йтиме попід лісом, а отже, ніякої шкоди нам не завдасть. А тут взяли – і переграли. Куди я тільки не писав, не звертався…
Цікавлюся, скільки всього зелених насаджень він уже висадив на своєму гектарі. Каже – не менше тисячі.
– А диваком Вас не називають?
– О, ще й яким! А то взагалі придумують таке, що купи не тримається – чув, що вже й сектантом нарекли. Рідні – дружина, діти – поки що ставляться до моєї ідеї з пересторогою. Але я впевнений, все зміниться, тільки-но я доведу до пуття свою ділянку. І хоч дехто цікавиться, що то я там гребуся, теж, як бачу, чекають результату. Можливо, тоді з’являться у мене однодумці і тут, а не тільки в Інтернеті.
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
Фото автора
Володимир КУЛАЙ: «Підростає моє родове помістя»
| Comments: |
