Доньці священика пропонували бути моделлю

А вона стала першою головою Союзу українок Волині

Хто був у храмі Всіх святих землі Волинської у Луцьку, той неодмінно каже: «Хор «Дзвони Волині» співає так, що аж серце терпне». Його регент Марія Олексіївна Федосюк-Вислоцька зауважує, що якби зараз запропонували організувати такий колектив, то не знає, чи й погодилася б. Адже людина, яка співає у церковному хорі, обов’язково віднімає частинку себе від сім’ї…

В оселі Марії Федосюк-Вислоцької мою увагу привертає фото дуже гарної молодої дівчини.

– Це я в юності, коли після музичного училища продовжила навчання у Львівській державній консерваторії по класу бандура. Тоді доводилося багато виступати.

– А в моделі Вам не пропонували йти?

– Так, пропонували, – усміхається. – Але я відмовилася, бо виросла у сім’ї священика, переселенця з Польщі, де були зовсім інші цінності – духовні. Хоча про це ніхто не знав. Одногрупники дуже здивувалися, що я із Волині. Усі думали, що я львів’янка. Вони вважали нашу область краєм партизанської слави.

Пані Марія виросла в сім’ї, де дуже шанували українські традиції, народні пісні. Її мама Раїса Миколаївна усе життя співала в архієрейському хорі. До музики привчила і доньок. Марія з юності любила виконувати думи, твори на слова Лесі Українки і Тараса Шевченка. Портрет Великого Кобзаря завше висів на стіні в оселі Вислоцьких. Крім того, тризуб на бандурі Марії Олексіївни з’явився ще тоді, коли деякі перефарбовані патріоти навіть боялися говорити про символи української держави.

– У Вас не було проблем з КДБ?

– Були. Я знаю, що за мною слідкували… Тепер ця людина ходить у храм Усіх святих землі Волинської. Мабуть, було чого стежити, бо я була ще й першою головою Союзу українок Волині. Взагалі, до дітей священиків у радянські часи ставилися іноді в чиновницьких кабінетах як до ворогів народу. Був випадок, коли мене готували їхати з групою співаків до Москви. Тільки-но дізналися, що у мене тато священик, одразу заборонили. Та й коли були релігійні свята, завше нас залучали до якихось врочистостей, аби ми не змогли поїхати додому і піти до храму. Не одне свято я зустрічала зі сльозами на очах.

Навчаючись у Львові, Марія Олексіївна мріяла про кар’єру оперної співачки. Однак коли помер її тато – протоієрей Олексій Вислоцький (якраз на Пасху), дівчина вирішила повернутися до Луцька. Зараз вона працює у Волинському державному училищі культури і мистецтв імені Стравінського. Водночас у храмі Всіх святих землі Волинської керує хором «Волинські дзвони».

– У 1997 році владика Ніфонт благословив його створити, – розповідає Марія Олексіївна. – Оскільки на той час я співала в архієрейському, то була поставлена умова: не брати з нього учасників. Тобто це мав бути окремий самодостатній колектив. Я, звичайно, переманила у «Волинські дзвони» тільки свою сестру Тетяну. Ціле літо ми підбирали співаків, тренувалися. То були часи важкої праці. Здається, що зараз вже і не впоралася б. Але, слава Богу, 19 жовтня 1997 року ми відспівали першу службу. Стільки хвилювань було і водночас радості. За ці всі роки одні приходили, інші йшли. Адже люди мають різні проблеми, не завжди можуть прийти на службу. Сьогодні в хорі близько 20 учасників. Я, як виходець зі священицької сім’ї, знала, що професіоналізм має бути, але у церкві головне духовність та молитва. Часом приходять співаки з прекрасною музичною освітою, але вони у хорі довго не втримуються, бо це не їхнє. Тобто духовно не готові. Бо це велика відповідальність. Думки хоровика мають залишатися поза церковною брамою. Коли він йде на службу Божу, то має належати тільки молитві. Ми не тільки самі повинні молитися, але й спонукати до цього людей. Тобто спів має звучати молитовно. Колись ми брали участь у конкурсі духовної пісні «Глас Печерський» у Києві. Йдемо з групою по Лаврі. До мене підходить старенький монах і каже: «Луцьк. Ви дуже молитовно співали…» Оце і є найбільша нагорода за спів. Цього я й хочу – щоб хор співав молитовно!

Сьогодні «Волинські дзвони» є бажаними гостями за кордоном. Найбільше відвідують Польщу, куди їх запрошують православні. Пані Марії запам’яталися минулорічні урочистості у сусідній державі з нагоди… Дня соборності України.

– Уявляєте, католицька держава шанує українські державні свята! Ми тоді співали і на службі, і на концертах. Притому приходили нас послухати не тільки православні, але й католики. Часто буваємо на могилах українців, які загинули під час сумнозвісної Волинсько-польської трагедії. Брали участь в акції з нагоди 70-річчя руйнування православних церков у Польщі. Бували у Словаччині, Німеччині, Білорусі. Географія православних фестивалів дуже велика. Об’їздили й всю Україну. Давно збираємося у Дніпропетровськ, але участь у конкурсі дорого коштує. Запрошують уже два роки поспіль в Іспанію, однак також потрібні немалі гроші. Моя золота мрія – побувати з хором у Греції або у Грузії. Я не перестаю дивуватися, скільки у грузинів енергії: їхні співи зачаровують, вони мають ідеальний слух. Один учасник заспівує, інші підхоплюють. Вражає їхня висока майстерність, – розповідає Марія Олексіївна.

Тож хор, яким керує Марія Федосюк-Вислоцька, не тільки розповідає іноземцям про наші традиції, культуру, економіку, але й загалом популяризує Україну, Волинь.

Марія ДУБУК,

м. Луцьк

Фото автора

 

• Нравится
•