Ферма була першою сценою для майбутнього народного артиста

60-літній ювілей відзначатиме цими днями Народний артист України Василь Чепелюк. Читачі «Вісника+К» добре знайомі з волинським співаком. Але дозволимо собі кількома штрихами домалювати портрет шанованого митця.

– Перші мої концерти відбулись у десятирічному віці, – згадує Василь Адамович. – Сценою тоді була ферма, глядачами – доярки, а у репертуарі пісня Людмили Зикіної «Я – земля. Я своих провожаю питомцев». У рік, коли Гагарін полетів у космос, я пішов у перший клас. У музичну школу не мав змоги ходити, тому й «брав приватні уроки» у сільського музики. Спочатку освоїв гармошку, а потім і баян.

Першою професійною сходинкою в кар’єрі артиста стало училище культури і мистецтв у Луцьку, куди Василь вступив одразу після школи. Він і досі з особливим теплом згадує мистецьку атмосферу закладу, яким керував Віктор Чеблін. Вищу музичну освіту Василь Чепелюк здобув у Рівненській філії Київського інституту культури. Два роки служби в ансамблі Прикарпатського військового округу стали доброю хоровою і патріотичною школою.

Світлі спогади лишились у Василя Адамовича і від майже трирічної роботи у Волинському народному хорі. Ті сторінки біографії пов’язані з постійними гастролями. Під час однієї з поїздок в Азербайджан Чепелюка в музеї вразив велетенський килим, на якому був витканий Ленін на коні. «Кожен джигіт має бути на коні. А Володимир Ілліч – найдостойніший джигіт», – пояснив екскурсовод задум авторів.

Запам’ятав на усе життя Василь Чепелюк і виступ на ХХV з’їзді КПРС, а особливо коротенький момент за лаштунками сцени, коли побачив, як Муслім Магомаєв спокійнісінько курить. Легенду радянської естради анітрохи не турбувала пожежна безпека – йому було дозволено все.

Сольну кар’єру ювіляр розпочав у камерно-оперному амплуа у Волинській обласній філармонії. Паралельно навчав вокальному мистецтву студентів Луцького педінституту (нині це національний університет). З 2007 року – робота на кафедрі історії, теорії мистецтв та виконавства Інституту мистецтв Східноєвропейського національного університету стає основною для Василя Чепелюка.

Стежку до рідного села Холоневичі, що на Ківерцівщині, Василь Адамович не забуває. Маму провідує раз, а то й двічі на тиждень.

– Зимувала мама у нас в Луцьку. А сонечко пригріло, то й зразу каже: «Вези мене, синку, додому». Перед Великоднем тим більше треба приїхати, щоб ще біля хати щось зробити і могили прибрати – батько вже другий рік як відійшов у вічність. Я завжди згадую його добрим словом, бо зростав у родинній атмосфері любові.

Микола КОМАРОВСЬКИЙ,

м. Луцьк

Фото автора

 

• Нравится
•