Дідусь пише літопис рідного села
Чоловік занотовує кожен прожитий день
90-річного Івана Крутія у селі Бугрин Гощанського району Рівненщини односельці називають місцевим «літописцем». Чоловік старанно занотовує кожен прожитий день. Незважаючи на поважний вік, Іван Оксентійович добре пам’ятає чимало дат, детально описує пов’язані з ними події. Нерідко до живого свідка історії приходять і місцеві дітлахи, аби послухати розповіді «з перших вуст». Коли у Бугрині створювався музей села, дідусь віддав туди чи не усі свої записи, аби минуле було доступним широкому загалу.
Кожен свій день Іван КРУТІЙ звик записувати
– Записую усе: яка погода, що посадили на городі, що важливого показали по телевізору, хто одружився чи помер, – зручно всівшись на дивані, починає розповідати Іван Крутій. – Цю звичку перейняв від свого батька. Він служив у російській царській армії, а вдома усі важливі події записував у церковному календарі. Підлітком й собі взявся робити нотатки. Я вчився у польській школі, тож писав як українською, так і польською мовами. Щоправда, з часом чимало призабув з їхньої говірки. Мені було 17 років, коли почалася війна. На фронт мене не взяли, бо брали тільки тих, хто народився до 1922 року. Я ж з 1923. У ті неспокійні часи чимало писав про УПА, напади фашистів, репресії, примусову колективізацію, будівництво колгоспу, асфальтування вулиць, коли збудували школу, клуб та інше. Ще й двадцяти не мав, як пішов до повстанців, був у них зв’язковим, згодом писарем. Мені там навіть псевдо Маяк дали.
Сивочолий Іван Оксентійович ще й досі пам’ятає чимало визначних для села подій. Проте серед десятків дат найбільше чоловіку закарбувалося 30 грудня 1943 року. Тоді повстанці зробили у Бугрині засідку й напали на фашистів. Обстріляли німецьку автомобільну колону, усіх повбивали. За три дні після розправи гітлерівці оточили село, зібрали дванадцятьох старших чоловіків і розстріляли їх на очах у односельців. За кожного вбитого німця позбавляли життя одного місцевого. Ще за три тижні по тому у село увійшли бійці Червоної Армії.
Згодом за причетність до УПА Івана Оксентійовича арештували органи НКВС. Намагаючись отримати інформацію про повстанців, чоловіка нещадно били, проте він усе заперечував. Врешті через брак доказів його змушені були відпустити.
– Мій брат також був в УПА, тож не з чуток знаю, яку ці хлопці мали долю, – долучається до розмови дружина пана Івана Тетяна Устимівна. – Вороги його замордували. Нашу сім’ю декілька разів хотіли вивезти, проте ми щоразу втікали, переховувалися. А з Іваном ми жили по сусідству, тож зналися ще змалку. Коли він повернувся додому, тоді й побралися. Я дуже любила дивитися, як чоловік щось записує у своїх зошитах. Хоча, сказати по правді, й боялася того.
– Певний час доводилося ховати свої записи у льосі, – зізнається літописець. – Було у мене й чимало документів УПА. Проте спалив їх, аби вберегти родину від можливих проблем. Шкода було, звісно, бо з ними згоріло багато правди, але після цього навіть спати став спокійніше (сміється – авт.).
Нині майже всі записи Івана Крутія разом зі старими фотографіями зберігаються у музеї села. Раніше, каже, місцеві школярі частенько забігали до нього послухати розповіді про події, очевидцем яких він був. Нерідко зверталися й вчителі. Тож коли почали створювати пам’ятну кімнату, віддав туди свої нотатки, аби історія у деталях стала доступною усім. Вдома залишив лише «нові» – за кілька останніх років.
– Щовечора мушу записати хоча б рядочок, – зізнається Іван Оксентійович. – Усі в хаті вже сплять, а я сідаю писати. Коли правнуки приїздять у гості, люблять спостерігати за моїм заняттям. Вони думають, що дід робить уроки.
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
