Сільським головою теща працює 33 роки, а зять – 27
Кожен, хто був на керівних посадах, погодиться, що з людьми працювати найважче. Особливо це стосується сільських голів. Найчастіше побудуть один термін, а на другий громада іншим свої голоси віддає, бо попередники не догодили. Тому з особливою цікавістю слухала знайому, яка розповідала, що їхня Леся – файна головиха. Мова йшла про голову сільської ради села Шепель Луцького району Лесю Новосад.
Леся НОВОСАД
– Лесю Степанівно, розкажіть, хто подав ідею балотуватися на сільського голову?
– Взагалі, я маю педагогічну освіту, три роки працювала старшою піонервожатою, а тоді пішла у сільську раду секретарем. Коли виносили пропозицію щодо кандидатури сільського голови (у радянські часи його обирали депутати сільської ради, а не мешканці села), хтось з них рекомендував мене. Більшість підтримала. Було мені тоді 28 років. З тих пір і очолюю громаду.
– Невже за три десятиліття не мали конкурентів?
– На передостанніх виборах була лише одна конкурентка. З 600 виборців за неї проголосувало понад 140 людей. За мене приблизно 400. На минуле скликання подали дві кандидатури – це молоді фахівці з новими ідеями. Я думала, що когось з них оберуть, бо я ж пенсіонерка уже. Але вони не набрали й по 50 голосів. Я була приємно вражена. Уже зараз мене питають у селі: «Ви будете балотуватися у 2015 році?» «Та люди добрі, – сміюся, – ще ж дожити треба. Мені тоді буде 64 роки».
– Розкажіть про свою сільську раду.
– До неї входить три села: Шепель, Заболотці, Охотин. Проживає 848 осіб. За час мого головування газифікували ці населені пункти. Встановили вуличне освітлення у Шепелі, частково в Охотині. Почали його проводити у Заболотцях. Сподіваюся, цього року роботи завершимо. За використану електроенергію платить сільська рада. Хат-пусток майже немає. Діти використовують їх під дачі. Якщо і продається якась гіршенька хатина, просять за неї близько 15 тисяч доларів.
– Шепель знаходиться за 15 кілометрів від Луцька. Чи є ажіотаж з виділення земельних ділянок?
– Ні. Раніше було багато бажаючих взяти ділянки під будівництво. Їх виділяли, але новобудови масово не з’являються. І нині є вільні ділянки.
– З якими проблемами найчастіше звертаються люди?
– З різноманітними: від народження до поховання. Приходять додому чи дзвонять. Мобільний знають усі, я піднімаю слухавку, а там: «Абонент бажає здійснити дзвінок за ваш рахунок». Що вдієш – мушу передзвонювати. Кому «швидку» викликати, гроші позичити чи розібратися у сімейних чварах. Взимку простять дорогу прогорнути. Добре, що ми співпрацюємо з місцевими підприємцями, які допомагають у вирішенні соціальних питань. Це Юрій Шевчук, Руслан Юзва, голова ФГ «Волиньагрохолдинг» Руслана Корнійчук, Олександр Пилипович.
– При в’їзді у Шепель по обидва боки дороги зображені Діва Марія та Ісус Христос. Ніде такого не бачила.
– Це наші обереги, а встановити їх запропонував генеральний директор «Волиньагрохолдингу» Віктор Корнійчук. Цей щирий віруючий чоловік взяв на себе всі організаційні витрати. Кожен, хто їде, милується таким в’їздом. Ще плануємо зробити напис «Ласкаво просимо».
– Розкажіть про Вашу сім’ю. Ваш зять є сільським головою у селі Воютин. Взяв приклад з тещі?
– Не знаю, – сміється. – Треба його запитати. Богдан мене «доганяє», уже 27 займає цю посаду, про роботу з ним говоримо мало. Там живе й моя донька. Вона директор школи. Виховують двох діток. Я з чоловіком живу разом із сім’єю сина. Маємо велику господарку: десять свиней, корову, різну птицю. Син – головний агроном господарства «Веселе-Агро», невістка – вчителька у місцевій школі. Я дуже люблю свою роботу й горджуся дітьми та внуками. Це основні складники мого життя.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
