Cвящеником на Ковельщині був отець з Америки

Про нього написав дві рукописні книги його син за океаном

Коли у село Мельниці Ковельського району надійшло з Канади дві рукописні книги – здивуванню людей не було меж. Гарною українською мовою заокеанський українець Іван Попель виклав у цих фоліантах історію страдницького і трагічного життя своєї родини, зокрема батька, православного священика Михайла, який перед війною служив у селах Ковельщини.

З рукописними фоліантами знайомимося у Мельницькій сільській раді. Гортаєш і диву даєшся: це ж скільки років пішло автору на те, щоб зібрати стільки інформації, впорядкувати її, знайти фотографії, а потім ще й сісти і від руки чорнильною ручкою написати два томи по 600 сторінок кожен! Окрім фотографій багатодітної родини і описів її поневірянь по світах, можна прочитати й історичні дані про села України, назви вулиць, схеми розміщення того чи іншого будинку. Це воістину неоціненне надбання для нащадків!

Валерій Невірко, який працює у сільській раді фахівцем із соціальної роботи, розповідає, що з автором книг Іваном Попелем познайомився ще його батько – на той час голова Мельницької сільської ради. У них зав’язалося листування, і у другій половині 1990-их років уже старенький Іван кілька разів навідувався в Україну, зокрема й у Мельниці.

– Іван жив у Торонто, працював фотографом, – розповідає Валерій Сергійович. – З листів видно, що чоловік він дуже набожний, бо, як правило, закінчував свої листи фразою: «Остаюсь у Бозі. Ваш Іван Попель». Та він ніколи і не приховував той факт, що батько-священик виховав семеро своїх дітей у патріотичному дусі та любові до України. У 1981 році він розпочав шукати матеріал про отця Михаїла, і якимсь чудом потрапив йому журнал «Українське православне слово» за липень 1958 року, у якому Трентонська православна бригада згадує про свого першого православного священика Михаїла Попеля.

Вітер історії й справді не носив, а просто жбурляв родину Попелів. Михайло народився на землях східної Польщі, тож усе життя вважав себе лемком, українцем. Цікавитися історією церкви, релігією та святенництвом почав ще у польській гімназії. Після закінчення 23-річним потрапив в Америку. Навчався на старокатолицькому теологічному факультеті Чиказького університету. А після одруження з етнічною українкою Магдаленою Демко його висвятили у сан священика. Він дбав про організацію церковних громад в містах, де проживали українці з Польші, Буковини, Галичини. Організував українську православну церкву в місті Мілуока. На почесному місці у храмі і досі висить портрет Михайла Попеля – першого її священика. Але заледве почувши про зміни в Україні (під час першої революції), подружжя, не задумуючись, вирушило на Батьківщину.

Деякий час проводив місіонерську працю на Лемківщині, але польському уряду не сподобалося таке активне проповідництво православної віри. Тож мусив переїхати у село Мельниці Ковельського повіту.

– Судячи зі спогадів та документів, які відшукав Іван, його батько тут розгорнув активну діяльність, – розповідає Валерій Невірко. – Організував гурток молодого церковного братства, бібліотеку, хор. Спонукав чимало молоді до навчання в гімназії Ковеля та вузах Львова. Коли у нас в селі сталася велика нищівна пожежа, він добився створення пожежної команди, створив фонд допомоги для погорільців. Він навіть вчив людей, як можна заробляти гроші, створивши кооператив з переробки молока, яєць. Але коли у 1939 році прийшла радянська влада, з церкви забрали дзвони, бібліотеку конфіскували, а самого священика змушували публічно виступити перед народом із зізнанням, що Бога немає. Відмовився – і в ту ж ніч зі всією родиною був вивезений у Сибір. У 1941 році, майже одразу, не витримавши каторжних робіт, захворіла і померла його дружина Магдалена. За кілька років, вже по закінченню війни, Михайла Попеля амністували. Тож родина на якийсь час оселилася у степах Казахстану. Там священику навіть запропонувати бути Єпископом Ташкентським. Відмовився, сказавши: «Нехай я краще залишуся простим священиком на своїй рідній землі, аніж єпископом на чужині». Родина таки повернулася на свою рідну Лемківщину, але ненадовго. Грянула операція «Вісла», і Попелів переселили на захід Польщі.

Скромну священицьку службу провадив отець Михайло до останку свого життя. Виховав патріотами дітей, які в бідності і стражданнях ніколи не губили людської гідності, не забували, що вони українці. А ті в такому ж дусі виховують уже своїх нащадків…

Мирослава КОСЬМІНА,

Волинська область

 

 

• Нравится
•