Вклонилися Тарасові Шевченку та героям Небесної сотні

Поїздку до Шевченківського національного заповідника, що у Каневі Черкаської області, колектив «Вісника+К» планував ще минулого року. Кругла дата – 200-ліття народження Тараса Шевченка – тому сприяла. Але дорогою до Тарасової могили не могли не заїхати на київський Майдан, де сучасні українці, як і заповідав Кобзар, «повстали та кайдани порвали»… Вклонилися Героям Небесної сотні, поклали квіти. З неймовірно важким серцем це робили. Адже на той час минуло лише два тижні, як ціною більш ніж сотні людей була виборена та свобода – і ось, другий ворог в країну рветься. З тими думами і їхали до місця поховання нашого великого пророка Тараса Шевченка.

Для мільйонів людей усього світу місто Канів назавжди поєдналося з ім’ям великого сина українського народу. У середині XIX століття він побував у цих містах і, вражений краєвидом, хотів оселитися тут. На жаль, життя внесло свої корективи, і Шевченко опинився у Санкт-Петербурзі, де невдовзі помер. Згодом суспільство виконало його заповіт і у травні 1861 перепоховало на високій дніпровській кручі, щоб «було видно, було чути, як реве ревучий». Відтоді Чернечу гору стали називати Тарасовою. На могилі було насипано курган та встановлено хрест.

Провідний науковий працівник Шевченківського національного заповідника Зінаїда Тарахан-Береза незабаром відзначатиме 50-річчя своєї роботи. По суті, все своє життя вона присвятила дослідженню життя великого Кобзаря, зробила безліч відкриттів. Вона повідала, що Шевченківський національний заповідник у Каневі є найдавнішим історико-культурним заповідником в Україні. Важко уявити, але хату для тодішнього хранителя музею побудували толокою ще у 1884 році. «Тарасова світлиця», як її назвали, функціонує й досі та відтворює побут тих часів. Обставляли її за знайденими у закордонних архівах (а Зінаїда Тарахан-Береза заради цього об’їздила мало не весь світ) малюнками самого Тараса Шевченка. Саме тому влітку долівку у світлиці

встеляють пахучим сіном, а зимою – соломою. Вражає й час заснування в музеї «Книги вражень» – перші записи у ній з’явилися ще у 1870 році! А власне заповідник створено тут у 1925-му. Ще через 14 літ на Тарасовій горі побудували найбільший в Україні бронзовий пам’ятник Шевченка, звели драбину з 325 східцями, якими відвідувачі піднімаються просто до могили.

Цього року у Каневі сталося ще одне відкриття – у день 200-ліття Тараса Шевченка представники чотирьох українських конфесій спільно відкрили храм Покрови Пресвятої Богородиці, який є копією існуючого колись тут козацького храму. Як зізналася Зінаїда Панасівна, на пошуки джерел, які б підтверджували існування біля західного підніжжя Чернечої гори у ХVІІІ столітті козацької церкви, у неї пішло кілька десятиліть. Але вона таки знайшла їх… серед малюнків видатного французького митця Жана-Анрі Мюнца. Цей художник та архітектор у ті часи здійснив поїздку по території Польщі (частина України входила у її склад), а опісля видав альбом з побаченими пам’ятками. Цікаво, що серед сотні зображених ним об’єктів, лише вісім присвячено Польщі, а більше 20 – території сьогоднішньої Канівщини. Історія цієї дерев’яної церкви, як дослідила Зінаїда Тарахан-Береза, була доволі трагічною. Адже спочатку її перенесли від підніжжя гори до Успенського собору, потім у Костянець (тепер це один із мікрорайонів Канева), а пізніше церкву взагалі знищили. І лише тепер, у день 200-ї річниці з дня народження великого Кобзаря, відновлена Козацька, або, як її уже назвали, Тарасова церква, знову відкрила свої врата.

Мирослава КОСЬМІНА,

Луцьк-Київ-Канів

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

 

• Нравится
•