Дякую, що захистили наших дітей
Ще на початку січня, коли влада уже двічі жорстко застосувала міліцію проти ще мирних демонстрантів, але все явніше проглядалася, м’яко кажучи, зацікавленість Росії подіями в Україні, якось ділився з дружиною побоюваннями щодо ймовірного збройного протистояння. Бо ж РФ або мирно поглинала країни у свій «Рускій мір», як то Білорусь, Вірменію, Казахстан, або «відпускала з миром» непокірних, інспіруючи внутрішні конфлікти – Молдова, Азербайджан, Грузія. За своєю «кухонною» демократією ми й забули, що поруч сидить наш трирічний синочок Дмитрик. А малюк усе зрозумів – він беззвучно ридав. А потім промовив: «Не хочу, щоб нашу Україну забрали російці».
Багато чого довелося пояснити маленькій дитині, аби вона врешті перестала плакати. І те, що ми свого не віддамо, і те, чому міліція б’є хороших дядь на Майдані, що таке «Беркут».
Сльози свого сина згадував щоразу, коли їхав до Києва. Прикро і навіть десь в душі соромно, що не був там у вирішальні дні, коли справжні Герої клали життя за те, щоб страхи мого сина не збулися. Дякую їм за це! Тепер ми маємо наполегливо і безкомпромісно працювати над тим, аби гасло «Герої не вмирають!» стало реальністю.
Що потрібно для цього робити нам? Напевно, усім покаятися. Окрім правоохоронної системи, велика відповідальність лежить і на журналістах, які не були достатньо сміливими і не виконали функцію громадського контролю, дозволивши бандитам при владі спокійно вирішувати свої підкилимні справи, розпинати і грабувати Україну. А дехто взагалі має понести відповідальність. У тих, хто розпалював ворожнечу, наприклад, телеканал «Інтер», теж руки в крові.
Одне з перших наших завдань тепер – порозуміння. Кілька років українцям зі сходу намагалися пояснити, що нас, західняків, треба боятися. Тож і на позбавлення від цих стереотипів потрібно тепер витратити чимало сил. Не раз у дискусіях з адептами Партії регіонів зі сходу й самому доводилося чути на свою адресу, що ми всі бандити-бандерівці. Таким розповідав коротку історію своєї родини. Мій дід Олексій – син білого офіцера – у часи Другої світової був гвардійцем Червоної армії. Повернувся з фронту з чвертю шлунка та сильною контузією. У Луцьку жив через паркан з колишнім вояком УПА. Бачив, як той палить якісь документи, закопує автомат. Так, часом між ними виникали суперечки, але мій дід розумів, що обоє вони були за Україну. Тому він не пішов і не здав свого сусіда. Це яскравий приклад суспільного порозуміння у страшні часи шпигунів і репресій.
Тепер повернімося до Майдану. Він зміцнив наш дух, повернув нам віру. Один з учасників протестів з Азербайджану сказав: «Майдан – унікальне явище, якого не мають інші народи світу». Українці показали Європі таку сміливість, якої там уже давно немає. Завоювання Майдану тепер ми маємо закріпити. Долучаймося усі разом до повної люстрації влади, боротьби з корупцією, брехунами. Не дозвольмо пристосуванцям вкотре змінити шапку, бо вони продовжуватимуть жити не за законами совісті – інакше просто не вміють. А наша Небесна сотня й далі стоятиме на варті, аж доки ми не збудуємо правдиву і квітучу Україну.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ
| Comments: |
