Львів’яни понесли найбільші жертви у нерівному бою
Минулими «чорними» вихідними Україна омивала сльозами свою вдруге народжену Незалежність. Сльозами батьків, дружин, доньок і синів, братів і сестер, а також сотень незнайомих людей, які проводжали в останню путь Героїв України – тих, хто віддав свої життя, свою молодість за наше з вами краще майбутнє. Чи не найбільше загиблих (17) – родом з Львівщини. Згадаймо поіменно всіх тих, хто загинув через злочинні накази. Серед перших жертв були Юрій Вербицький та Роман Сеник. Минулого тижня загинули...
Іван Бльок, 40 років. Жив у місті Городок Львівської області. Приватний підприємець. Іван був активним учасником Євромайдану, приїздив до Києва у найвідповідальніші моменти протестних акцій. 20 лютого на Інститутській загинув від кулі снайпера. Без батька залишилися малолітні діти.
Роман Варениця, 35 років. Із села Старий Яр Яворівського району. Неодружений. Працював вчителем математики, згодом їздив на заробітки в Росію. 20 лютого застрелений на вулиці Великій Житомирській. Залишилися батьки та двоє братів.
Андрій Дигдалович, 40 років. Із села Сокільники Пустомитівського району. За спеціальністю будівельник. На Майдані з перших днів. Був поранений, але після лікування знову поїхав до Києва. Був в охороні Андрія Парубія. Вдовою залишилася дружина. Сиротами: донька-студентка та донька-школярка.
Анатолій Жаловага, 33 роки. З міста Дубляни. Застрелений 20 лютого. Мав зводити будинок у селі Привітне Локачинського району Волинської області, звідки родом його батьки, які нині мешкають на Львівщині.
Володимир Жеребний, 29 років. Родом із села Рудки Самбірського району. Працівник Вишнянського аграрного коледжу, депутат тамтешньої міськради. Загинув 20 лютого від снайперської кулі.
Богдан Ільків, 51 рік. Проживав у селищі Щирець Пустомитівського району. Помер 22 лютого у лікарні №17 міста Києва від отриманого поранення у живіт. Лікарі два дні боролися за його життя. Але врятувати Героя Майдану не вдалося. Прощалися з Богданом Ільківим у його рідному містечку, а похоронили на Личаківському кладовищі у Львові на полі почесних поховань. Сиротами залишилися двоє дочок.
Віталій Коцюба, 31 рік, зі Львова. Народився у селі Вороблячин Яворівського району. Віталій і поїхав на Майдан, бо вже сили не мав терпіти знущання цієї клятої влади над народом. Першого разу все обійшлося. А другого – поплатився життям за мрію бачити молодих українців щасливими на рідній землі. Коли загинув Віталій, його дружина на той час перебувала в Польщі на заробітках, дітей доглядала тітка. Вбитий снайпером 20 лютого. Залишив молоду дружину та двох малолітніх діток.
Богдан Сольчаник, 29 років. Народився у місті Старий Самбір. Історик, викладач Українського католицького університету. Не встиг захистити докторську дисертацію. Працював на кафедрі нової та новітньої історії України УКУ. В університеті в знак пам’яті планують найталановитішим студентам призначати стипендію імені Богдана Сольчаника. Снайпер вистрілив юнаку в шию. Коли його тіло везли до Львова, вночі люди зі свічками зробили живий ланцюг зі Львова у Самбір, а це майже сто кілометрів.
Роман Точин, 44 роки, м. Ходорів. Доглядав хвору матір, яка має цукровий діабет. На революцію поїхав першого грудня. Через хворобу мусив на кілька днів повернутися додому. Підлікувався – і знову на Майдан. Загинув 20 лютого. Залишилась дружина та 20-літня і 14-літня доньки.
Олег Ушневич, 32 роки. Народився у місті Дрогобич. На Майдані був з першого дня. Його добре знають на Сколівщині, де вчителював. В останні роки виїжджав на заробітки за кордон. Застрелений снайпером на Інститутській біля Жовтневого палацу. Брат Олега Роман Ушневич — депутат Сколівської міської ради від ВО «Свобода».
Йосип Шилінг, 61 рік, теж з міста Дрогобич. Будівельник. На Майдан їздив кілька разів. Разом з дружиною Анною виховали двох дочок. Останні роки часто їздив на заробітки до Італії, там працює і дружина. Загинув 20 лютого від пострілу у голову біля Жовтневого палацу.
Микола Паньків, 39 років. Приватний підприємець. Жив у селі Холодновітка Пустомитівського району. Всі рідні називали його Олегом, ім’я Микола записане лише у паспорті. На Майдан їздив постійно. Загинув від вогнепального поранення. Сиротами залишилися двоє дітей від першого шлюбу та двоє неповнолітніх школярів – від другого.
Богдан Вайда, 58 років. Неодружений. Останнім часом проживав разом з мамою у селі Летня Дрогобицького району. На Майдан поїхав 19 лютого. Наступного дня зателефонував сестрі: «Люба, тут справжня війна! Стріляють...» – і розмова обірвалася. Того ж дня по обіді у Летнянській сільраді пролунав телефонний дзвінок: «Богдан загинув від кулі снайпера-вбивці».
Андрій Корчак, 49 років. Мешканець міста Стрий. На Майдані з листопада. Завжди був на передових. І воював, і дрова рубав. Напередодні зателефонував до брата Юрія, розповів, що відпочиває у наметі, але щось його всередині мучить – якесь нехороше передчуття. Під час сутичок на вулиці Інститутській беркутівці йому проломили голову. Помер 18 лютого. Неодружений, жив з 81-річною матір’ю. Батька похоронив кілька років тому.
Коли верстався номер, стало відомо, що у вівторок помер ще один майданівець – Володимир Бойків з Львівщини.
| Comments: |
