Батьки, готуйте гроші – у дитсадку будуть ремонти хороші
Ні для кого не секрет, що матеріально-технічна база дошкільних закладів в основному формується з батьківських надходжень. Мами й тати фінансують ремонт, вставляють металопластикові вікна, купують килимові покриття, меблі. До написання статті підштовхнули обурення подруги, яка принесла з дитсадка кошторис на 30 (!) тисяч гривень. Стільки вартуватиме ремонт кімнати, де розміщується група.
Плазмові телевізори та натяжні стелі
Про добровільно-примусові пожертви у медичній та освітній галузях писано-переписано, але кількість випадків від цього не зменшилася. Люди й далі дають «добровільну» допомогу, аби уникнути зайвих клопотів. Причому щороку апетити на батьківські надходження у міських садочках збільшуються.
Готуючи цю публікацію, спілкувалася з десятками знайомих, діти яких відвідують різні садочки міста Луцька. Батьки погоджуються, що державних коштів не завжди вистачає, і роблять грошові внески. Але ж треба їх витрачати у розумних межах! А в моду ж входять натяжні стелі. У головному управлінні держсанепідслужби у Волинській області запевняють, що їх дозволяють встановлювати за наявності позитивного висновку Держсанекспертизи, тобто сертифіката якості.
Підсумовуючи розповіді, склали імпровізований список прохань-вимог, які озвучують на батьківських зборах. Наголошую, що до уваги бралися різні садочки Луцька. Отож:
– ремонт актової зали, де проходять святкові заходи, коштує 60 тисяч гривень;
– у молодшій групі необхідно встановити плазмовий телевізор за п’ять тисяч гривень;
– кошторисна вартість ремонту у туалеті зі встановленням натяжної стелі та заміною сантехніки вартуватиме 30 тисяч гривень;
– оплатити при переході з ясельної в молодшу групу за ремонт, про який попередньо не повідомлялося. Суми – від трьох до десяти тисяч.
Відповідно до наказу Міністерства освіти, науки і спорту України, в дошкільному закладі є батьківський комітет – добровільна організація громадського самоврядування. Він і вирішує, куди спрямувати кошти, а завідувачки тільки «підказують». От і виходить, що батьки добровільно-примусово здають від 200 до 700 гривень на потреби закладу. А ще ж є фонд садочка та фонд групи. Щомісяця вноситься по двадцять гривень у кожен. Як використовуються ці кошти, батьки зазвичай не знають. Бо миючі і дезінфікуючі засоби купують самостійно. Зауважу, що ми оминули увагою обов’язкові платежі, говоримо лише про «добровільні» внески. Якщо підрахувати, скільки за рік йде на утримання дитини у державному закладі, сума вийде солідна. Складається враження, що міські батьки справжні мільйонери, бо справно за все платять. Коли мова заходить про дороговартісну побутову техніку чи крутий ремонт з натяжними стелями, починають обурюватися. Правда, роблять це лише у колі близьких. У правоохоронні органи скаржитися не хочуть. Коли попросила назвати дошкільний заклад, всі категорично відмовлялися, бо «потім за дитиною ніхто дивитися не буде. Носа навіть не підітруть, як засмаркається». Цікаво, як же побороти захмарні пожертви без їхньої ініціативи?
Тато оголосив війну анонімно
В Інтернеті багато інформації за цією темою, але конкретних фактів – одиниці. Наприкінці листопада 2013 року заяву про здирництво оприлюднило інтернет-видання «Волинські Новини». Батько Петро Мельничук розповів, що у дитячому садочку №20 «Тополинка» у Луцьку в добровільно-примусовому порядку змушують батьків сплачувати щомісячні благодійні внески, зокрема 20 гривень – у фонд групи, 20 – у фонд дитсадка, 20 гривень – на хореографію, 40 – навчання іноземної мови. Завідувач дитсадка Марія Станіславчук стверджувала, що такого тата як Петро Мельничук у них немає. Мовляв, це стороння людина, яка, ймовірно, анонімно намагається їй нашкодити, а всі розрахунки проходять через бухгалтерію. Автор заяви згодом підтвердив: «Не можу розкрити своє справжнє ім’я, оскільки у мене там навчається донька. Я є очевидцем, як поводяться завідувач та вихователь з дитиною, батьки якої написали скаргу на керівництво дитсадка».
У коментарях одна мама написала: «Поясніть мені, будь ласка, чому дитина повинна ходити на гурток хореографії, який коштує 15-20 гривень, щоб вивчити таночок до якогось святкового ранку? Чому коли я була у садочку, цим займався музичний керівник? У нашому садочку гурток хореографії коштує 15 гривень. Діток у групі не менше 25, загалом сім груп. Виходить сума понад 2600 гривень. Вчитель отримує лише 800 гривень. Куди «танцюють» інші кошти? До речі, платити за гурток потрібно щомісяця, незважаючи на те, раз дитина була на цих заняттях чи десять. І коли це закінчиться? Мабуть, ніколи, бо ми так звикли».
Інший читач порадив: «Батьки, менше соплів і затяжної писанини, полякайте для початку прокуратурою, не подіє – парочку заяв на завідувачку, і її попустить моментально».
Як повідомили у прес-службі прокуратури Волинської області, протягом 2013 року до органів прокуратури області заяви батьків про стягнення коштів у закладах освіти не надходили.
Чи працює фотограф по блату?
Окрема тема – фото- та відеозйомка малечі у садочках. Ходять чутки, що деякі завідувачки мають певний відсоток від суми, яку отримує фотограф за роботу. Знайомий, який захоплюється фотосправою, якось пішов на свято до племінників. Завідувачка, побачивши чужого чоловіка з камерою, одразу запросила до розмови. Дізнавшись, що він родич її вихованців, натякнула на певну суму за зйомку у стінах закладу. Фотограф чемно відповів, що він підприємець і справно сплачує всі податки. Якщо йому дадуть квитанцію, то він без проблем внесе потрібну суму. Завідувачка мало не спопелила його поглядом. Інше питання – часто «свій» спеціаліст фотографує малечу без відома батьків, що тягне за собою кримінальну відповідальність. Рідних, які приходять по дитину, ставлять перед фактом: є знімки – хочете забирайте, ні – викинемо їх. Звичайно, мами не хочуть, щоб світлина сина чи доньки опинилася на смітнику, тому й дістають з гаманця від 75 до 90 гривень. Подібну інформацію легко підтвердити, аби лише цим хотіли зайнятися правоохоронці. Та їм скарги на подібні випадки не надходять.
Щоб відновити «Сонечко», вихователі пололи буряки
Суми, які фігурують у міських садочках, для сільських освітян здаються захмарними. Тут обходяться мінімумом, але це не впливає на якість виховного процесу: діти сповна отримують опіку та тепло й необхідні знання.
У волинському селі Березовичі Володимир-Волинського району 25 діток ходять у дошкільний заклад. Цікавлюся у завідувачки Руслани Цихоцької, чи часто батьки роблять добровільні пожертви?
– Минулого року сільська рада виділила кошти на встановлення пластикових вікон, – розповідає Руслана Миколаївна, – а батьківський комітет ініціював збір коштів на ремонт. Здається, у середньому здавали по 100 гривень. У фонд садочка – по п’ять гривень, стільки ж у фонд групи. Ці гроші використовуємо на придбання дезінфікуючих та миючих засобів. На ігровому майданчику тати зі старих труб зробили гойдалки, драбинки. Нема у нас ні новомодних натяжних стель, ні сучасного спортобладнання. Де набратися коштів на їх придбання? Тягнути з батьків совість не дозволяє.
А от вчинок працівників навчального дошкільного закладу, що у селі Карпилівка Радивилівського району Рівненської області, гідний особливої відзнаки. Коли наприкінці 1999-го року прийшов наказ про закриття «Сонечка», завідувачка Валентина Бондарчук залишилася за сторожа, майже неоплачуваного, щоб люди не розтягнули приміщення.
– Так минув рік, а потім вирішили робити ремонт своїми силами, – пригадує жінка. – Пішли на буряки. Нас тоді було четверо, сапали до пізнього вечора. Сім’ї залучали. Потім отримали цукор, продали – і от уже в садочку нова плита, люстри. У 2001 році нарешті з’явилися перші дітки. Спочатку ми працювали сезонно і, як кажуть, переважно на голому ентузіазмі. А вже з 2010-го – цілий рік. Нині у садочку 20 діток, і лише у двох з них батьки працюють. Тож у нас такого поняття як фонд садочка і групи нема. Лише у крайньому випадку звертаємося по допомогу до батьків. Рідні дошкільнят, які випускалися, придбали металопластикове вікно для садочка. В основному самі виживаємо. Минулого року на розвиток дошкільної освіти з місцевого бюджету виділили 1929 гривень, 2000 дала місцева агрофірма. Директор молокозаводу придбав для їдальні лінолеум. Шукаємо спонсорів, ходимо-просимо у підприємців.
Завідувачка Турійського ДНЗ №1 Леся Луцюк каже, що у них теж нема щомісячних внесків у фонди садочка і групи. Раз у квартал збирається батьківський комітет, тоді й визначають, що необхідно закладу. Останнім дороговартісним придбанням за кошти батьків були вхідні двері за чотири тисячі гривень.
У Колківському ДНЗ «Берізка» виховується 143 дитини. Вихователі спільно з батьками роблять ремонт. Завідувачка Валентина Сачковська зазначає, що без батьківської підтримки вижити неможливо. Але про якісь величезні суми мова не йде. На початку навчального року здають у фонд сто гривень. Остання велика покупка батьківського комітету – ігрова стіночка у групу за 1160 гривень і килимок на підлогу. Коли відкривалася старша група, селищна рада виділила меблі, а батьки зробили хороший ремонт – здали по 200 гривень. Це найбільша сума, яку вносили.
Заявляйте про побори
Про всі ці випадки розповідаю начальнику управління освіти і науки Волинської облдержадміністрації Олександрові Хомичу. Він погоджується, що проблема добровільно-примусових внесків існує.
– На жаль, менталітет наших людей заважає її вирішити, бо батьки бояться зайвого клопоту і не звертаються до відповідних органів. З іншого боку, ініціаторами добровільних пожертв є не лише працівники освіти. А й дуже платоспроможні батьки, які вносять такі пропозиції, що не під силу підтримати фінансово іншим. Роль керівника закладу полягає у тому, щоб врегулювати ситуацію, адже не всі сім’ї мають однакові прибутки. От ви запитали про натяжну стелю у вбиральні. Чи є доцільність ТАКОГО ремонту? Рівень виховання дитини в садочку не залежить від того, чи є підвісна стеля у вбиральні, чи ні.
– Доводилося чути, що завідувачі міських дошкільних закладів проводять між собою своєрідні змагання у тому, чий заклад буде кращим, коли прибуде якась комісія.
– Офіційно цього немає. Але керівники поставлені в такі умови, що рівень їхньої роботи оцінюється по тому, стільки ти залучив позабюджетних коштів. Раз у десять років проводиться атестація закладу, коли приходить комісія. Одим з пунктів її перевірки є стан матеріально-технічного забезпечення. Зрозуміло, що кожен керівник хоче виглядати якнайкраще. Крім того, не забуваймо, що всі завідувачі міста Луцька працюють по договору, який укладається на п’ять років. Один керівник показуватиме скромні ігрові, а інший похвалиться: «Я, не використовуючи бюджетні кошти, зробив те і те».
– Причому за батьківські внески. А що держава виділяє на дошкільнят?
– У 2014 році фінансовий норматив видатків держави на дошкільну освіту на одну дитину у рік становить 9352 гривні. Ця цифра множиться на загальну кількість дітей у садочку. Ці кошти йдуть на заробітну плату працівників, оплату енергоресурсів, харчування. Як правило, на капітальний ремонт цих грошей не вистачає.
– Часто у садочки приходять фотографи і роблять знімки дітей без відома батьків. Чи правомірно це?
– Це абсолютно неправильно і протизаконно. Хотілося б, щоб батьки повідомляли про подібні порушення. Ми будемо вживати необхідні заходи.
– Але дорослі бояться…
– Треба говорити про ці речі відкрито. За три роки, що я працюю на посаді, жодного офіційного звернення від когось з батьків не надходило. Були анонімні. Так, ми їх розглядаємо під час службових перевірок, але це не ті важелі, якими можна досягти потрібного результату. Щоб попередити цю ситуацію, хотілося б, щоб батьки були більш активними.
Руслана ТАТАРИН
Фото автора
- Діткам подобається у Колківському садочку