Про Афган нагадує пластина, яка замінює частину черепа

На Ратнівщині проживає 103 ветерани війни в Афганістані. У кожного своя розповідь-сповідь про Афганістан. Додому в цинкових трунах повернулися Петро Штик із Самарів та Микола Заліпа з Велимчого. Двадцять шість ветеранів, які залишилися живими, отримали бойові ордени і медалі ще в Афганістані. Серед нагороджених і ратнівчанин Сергій Терещук – інвалід І групи, орденоносець «Червоної Зірки».

Майже тридцять років тому батьки Сергія Терещука отримали трагічну звістку: син загинув в Афганістані. Плакали-ридали і родичі, сусіди, усе село Броди. А наступного дня прийшов лист від Сергія, у якому він повідомляв, що живий і перебуває у госпіталі. Що відчували батько та мати в ту хвилину, словами не передати! Та водночас були стривожені, бо лист написаний чужою рукою. Батьки з острахом подумали: Сергій втратив руки. А провідавши його у госпіталі в Балтійську, побачили, що їхній син з руками і ногами. А ось голова…

Душманська куля розтрощила юнаку череп – з’явилася велика вм’ятина. Тепер її немає: хірурги прооперували Сергія і з часом вставили пластину на сімдесят два квадратних міліметри.

– Мені часто снилися кошмари. Прокидався, а руки були в крові… Я уві сні з душманами бився об… стіну, – розповідає Сергій.

До армії призивався зі Смоленської області, де навчався на агрономічному факультеті радгоспу-технікуму. Три місяці був в «учебці» в Туркменії. Солдати знали, що готують їх до війни в Афганістані. У взводі з України служило десять юнаків, і вони домовилися, що будуть десантниками або у розвідроті. Сергій був сім місяців розвідником. Додому писав листи, що в будівельній бригаді споруджує казарми для воїнів.

Під час одного з боїв хтось із солдатів попросив хліба. Чи дістав скибку з рюкзака за плечима, не знає, бо наступна мить життя для Сергія настала через дві доби – у госпіталі. Та тільки-но прийшов хлопець до тями, найперше, що попросив медсестру, аби написала листа до батьків і повідомила, що живий. Додому Сергій після поранення повернувся аж через рік. Увесь цей час заліковував страшну рану в Ташкенті, в Балтійську. І вже зараз – періодично в Україні. Бо пластина – не череп, і біль у голові – як гострий сигнал, що лікуватися треба знову.

Пригадує Сергій, як одного разу у Ратному хтось його гукнув. Обернувся і побачив незнайому жіночку. Він її не впізнав. Через стільки літ солдата впізнала медсестричка Пожидаєва, яка лікувала його у госпіталі в Ташкенті, коли його привезли з бою. Тоді вона жила там, а тепер – у Ратному, бо переїхала до сина.

У Сергія двоє дітей – Міша та Галинка, яких він любить і бажає щасливої долі. Сергій Терещук цікавиться життям побратимів, є активним членом районної організації ветеранів у Афганістані.

– Відразу, як повернулися з Афганістану, ми й не знали один одного, – розповідає. – То тепер знаємо, хто як живе. Щороку їздимо на могили афганців, покладаємо вінки та квіти. Створили Музей бойової слави в Афганістані у приміщенні Ратнівської школи №2, встановили пам’ятний знак на кордоні з Білоруссю спільно з білоруськими афганцями.

Валентина ПИЛИПЧУК,

Волинська область

 

• Нравится
•