Іван без руки і його жінки
(Продовження. Поч. у №№47 (921) – 5 (931)
Сміючись і лаючись, я зупинив машину. З неї вилізло усе майбутнє Йванове сімейство. Елеонора заойкала у розпачі, а менша дівчинка розревілася, протяжно приказуючи:
– А-а-а!.. Папку… а-а-а… патєралі… а-а-а!..
Я розвернувся і поїхав по згубу.
Більше пригод того дня не було, я привіз усе сімейство в Руцьк, і Йван зажив відтоді новим життям. Але й одруженим він залишався таким же невгамовним непосидою. Хоч Елеонорі це не дуже подобалося, бо воліла, щоб чоловік принаймні вечорами був біля неї, а то мало хто там у клубі вештається – візьме, та й закрутить голову її Вані. Словом, ревнива була. Тому частенько і сама в клуб ходила та пильнувала чоловіка.
Звертаючись до кого-небудь, Елеонора завше вживала дієслово «слиш»: «Вань, слиш! Прінєсі вади» або «Ей, сасєдка! Слиш, адалжи солі!» Через те «слиш» люди в селі прозвали її Слишою. Навіть Іван інколи називав її в розмові зі мною на прізвисько. У доброму настрої казав: «Моя Слишечка». А коли Елеонора чимось йому допекла, то бурчав: «Та рязанська Слишка!» (тут була гра слів: слишкою в нас називався кусень сала).
***
Ймовірно, так і прожив би він зі своєю Слишечкою, скільки йому Господь відвів земного віку, якби доля не підкинула ще одне лихо.
Років за чотири після їхнього одруження до Руцька прибився Елеонорин молодший брат Інокентій, якого сестра лагідно називала Кєшею. Колись вона розповідала Йванові, що має двох молодших братів-близнюків: Кєшу та Яшу. Яша, казала, був офіцером-підводником, а Кєша – геологом. Та, виявилося, що насправді їх ще молодими хлопцями посадили до в’язниці (грабували в Рязані квартиру, несподівано нагрянув господар, і вони його вбили). Яші дали п’ятнадцять років, а Кєші – дванадцять. От він, вийшовши на волю, й подався до сестри, бо ніде було прихилити голову (батьківську хату Елеонора продала, переїжджаючи до Йвана).
– Чого ж ти мені брехала, що він геолог? – запитав Іван свою Слишечку, коли Кєша сп’яну вибовкав про своє тюремне минуле.
– Нє абіжайся, Вань, – цокотіла звичним у таких випадках любесеньким голосочком Елеонора. – Но я пабаялась, што ти мєня бросіш, зная про такіх братьєв! А Кєша с намі поживьот нєдолга – гдє-нібудь устроіцца на работу і с’єдєт. Он парєнь смірний, нє стєсніт…
Але братан, хоч і влаштувався у Янові експедитором у райпо, потому, правда, за півроку змінив ще зо три місця роботи, проте з’їжджати від сестри і не думав.
– Нехай би і жив, – бідкався Йван друзям, – якби справді був «смірним». Та Кєша не тільки постійно пиячив і сікався до Йвана, коли той приструнчував його, а й почав хтиво поглядати на Світланку, найстаршу Йванову падчерку. Одного разу Йван застукав його, коли той намагався зґвалтувати дівчинку. Елеонора була тоді в Янові – повезла на базар яблука, а Кєша був якраз у відгулі чи загулі – дідько його знає, менші діти – у школі, а Світланка прийшла раніше. Стала переодягатись у дитячій кімнаті, де заскочив її п’яний дядько. І зґвалтував би, якби Йван у той момент випадково не прийшов додому. Дав би раду хирлявому ґвалтівникові й однією рукою – сили не бракувало, проте той вихопив з кишені ножа і, прикриваючись ним, накивав п’ятами.
– Раскажешь мамкє, – утікаючи, пригрозив племінниці, – парєшу і тєбя, і етава тваєво безрукава папку!
Побоюючись дядькової обіцянки, Світланка не підтвердила Йванових слів, коли він розповів про цей випадок Елеонорі.
– Ти, Вань, нарошна сводіш пакльоп на Кєшу, – дорікнула йому вона. – Ти сразу нєслюбіл єво, я знаю, і хочєшь нєсчаснава сірату вижить с нашева дома.
Кєша не появлявся в Руцьку тижнів два, та якось Елеонора здибала брата у Янові й привезла таки додому.
Йван нічого не сказав, одягнув на голову кашкета, плюнув і подався з хати. Ночував у когось зі своїх друзів, бо я вже тоді в Руцьку не жив – перебрався до Янова, звідки була моя дружина, де на подвір’ї її батьків ми побудували свою хату. Ото часом у Янові і зустрічався з ним якої неділі, і він розповідав мені про своє життя.
Микола ШМИГІН
(Далі буде)
| Comments: |
