Смолява – село хресних батьків

Тут у кожній хаті є куми-рекордсмени, які мають десятки хрещеників

Волинська Смолява Горохівського району унікальна своєю традицією. На відміну від навколишніх сіл, тут здавна ведеться звичай – брати дитині десять, а то й дванадцять пар хрещених батьків. Тому й мають смолявчани десятки хрещеників. Є й кілька рекордсменів, які хрестили до півсотні дітей!

Кумувати йдуть в 11 років

Коли у сільській раді поцікавилася, де живе дядько Микола, який має п’ятдесят хрещеників, голова Тетяна Столярчук ошелешила:

– Та в нас у кожній хаті такі рекордсмени є. У мене, наприклад, 28 похресників.

– А в мене тільки дванадцять, – розчаровано сказала Галина Романюк і відразу додала: – То ж мало.

Раніше брали дві-три пари кумів, а років п’ятнадцять тому був справжній бум – кликали до хреста десять, а то й дванадцять пар. Цікавлюся, навіщо?

– У мене п’ять пар хрещених батьків, декого в живих уже немає. Коли народилася моя перша дитина, ми запросили дванадцять пар – з тими дружили, з тими родина, ті напросилися самі, – пояснює сільський голова Тетяна Вікторівна. – Сусідка попросила: «Візьми Таню за куму». Тут інша сусідка прийшла. Якщо візьму Таню, то як не візьму Галю? Живемо ж на одній вулиці! Мама мого похресника, який тепер в Росії, теж попросила: «Змилуйся, поклич його за кума. Може, в нього і не буде більше похресника». Ну, як відмовити? Для меншого сина взяли лише три пари – найбільш вибрані і за повір’ям. У нас і до сьогодні таке ходить, що першим похресником для жінки має бути хлопчик, а для чоловіка – дівчинка.

Тетяна Вікторівна вперше тримала дитину до хреста, коли й сама була ще дитиною – у тринадцять років. Вже має 28 похресників, разом з документами зберігає і їх список, щоб на майбутнє знати, кому короваї пекти. Всіх похресників, звісно, пам’ятає, проте не часто бачить, адже не всі живуть у селі, двоє мешкають в Росії. У її чоловіка 16 похресників, в мами – 20, в діда – 15, в тата менше, бо він немісцевий, баба із сусіднього села, тож має тільки двох похресників.

У Смоляві зазвичай вперше стають хресними у років одинадцять, до того ж, кличуть десять, а то й дванадцять пар кумів. За все життя і набирається стільки похресників. Галина Романюк зі сміхом пригадує випадок з «кумівства» свого сина. Вперше хрестив він дівчинку, коли мав заледве років дванадцять. На Різдвяні свята йшов посівати хресних батьків (у Смоляві це обов’язковий звичай, з нетерпінням чекають хрещеників-колядників). Дали йому торбинку з цукерками – гостинець його маленькій похресниці. Та поки він дійшов до тієї хати, а село розкидане по горбах, сам ті цукерки і з’їв.

Крижмо несе і жінка, і чоловік

Cвященик не забороняє запрошувати багато хрещених, хоча у свідоцтві записується тільки перша пара. Вона тримає дитину на початку Таїнства. А потім крижмо кладуть одне на одне, а на верхнє, яке обов’язково має бути білим, – дитину (до речі, крижмо несе і жінка, і чоловік). Під час молитви всі хресні обступають її і кожен тримає. Потім з крижма шиють дитині білизну, пелюшки, подушечки. Пригадують, що у повоєнні роки на хрестини кум ніс подарунок, пляшку горілки, а жінка – крижмо та хліб. Похрестивши дитину, за рік куми йдуть на день народження. При нагоді відвідують похресників з подарунками на Різдво чи Пасху. А коли ті одружуються, то хрещені обов’язково разом з подарунком несуть коровай – цей перепій дуже цінується. Раніше у Смоляві робили великі весілля – бувало, що й на триста гостей. Зараз часто кличуть тільки першу пару кумів, бо гуляють весілля в барах. Коровай несуть і хрещений тато, і мати.

Що цікаво, на відміну від Смоляви, у сусідніх селах інші звичаї. Наприклад, у Лобачівці чоловіки не несуть на хрестини крижмо і короваї на весілля. У Кутрові беруть лише одну пару хрещених. Розповідають, один чоловік з цього села, якого запросили за кума у Смоляву, почувши, що покликали три пари, взагалі не прийшов на хрестини. Якщо у цьому селі хрещених батьків називають «хресний» чи «хресна» (ніколи не кажуть «тьотя» чи «дядько»), то у сусідніх – «мамуська» і «татусько».

Батько має 50 похресників, мати – 20, дочка – 40

У Смоляві є й свої куми-рекордсмени, які мають до півсотні похресників. Анатолій Шморгун, який у колгоспі працював головним інженером, а потім головою, мав єдину у селі машину. Тож його часто просили завезти жінку у пологовий і потім обов’язково кликали за хресного. Також у селі живе цікава сім’я. 57-річний Микола Худоба має 50 хрещеників, його дружина Надія – більше двадцяти, дочка Люда – майже сорок.

– Вперше хрестив у тринадцять років, а останній раз – десь у сорок, – розповідає Микола Петрович. – Чи всіх пам’ятаю? Чо ж ні? Ще не всіх одружив. Колись моя мама готувала на весілля, хрестини, випровадини – і мене за кума брали. Є похресники у Львові, Білорусі, Луцьку. Приїжджають у гості, сто грамів вип’ємо, тільки у свято. Жонатих скілько, разом працюємо: один інженер, один їздовий на конях. Мусово і повчити, і посварити. Аякже – я ж їхній батько хресний! Буває, приходять питати, чи женитися. А я кажу: ти сам вибрав собі долю, совєтувати не буду – тобі з нею жити. Найстаршій хрещениці (моя племінниця) вже більше сорока років, її батьки повмирали, а мій похресник її взяв за жінку. То допомагаю їм чим можу – і грішми, і роботою.

У Смоляві не пригадують, щоб куми між собою сварилися, не віталися чи не відвідували похресників з гостинцями. Та часто не бачаться, зазвичай зустрічаються, коли усі з’їжджаються на Провідну неділю. Живуть у селі дружно, весело, і батьківський звичай брати багато кумів продовжують тепер молоді сім’ї.

Олена ПАВЛЮК,

Волинська область

Фото автора

 

 

• Нравится
•