Вуликам більше ста років
Дід Яків розводить бджіл не заради меду
Яків ПРИЙМАЧУК
Пасіка Якова Приймачука із села Межисить, що на Ратнівщині, розташована одразу за хатою у яблуневому садку. Та зайшовши туди навіть пізньої осені, коли за оголеним гіллям старих крислатих яблунь уже нічого не заховається, її не зразу помітиш. Бо ж один рамковий вулик, що потрапить на очі – ще не пасіка. Проте коли пильніше поглянеш довкола, то побачиш старі притрухлі пеньки, які господар не зміг колись поколоти на дрова і почіпляв для чогось на яблуні, одного ж такого «оземка» ще й на хлівець закинув. Але це не пеньки, а вулики-дуплянки (борті), у яких вирощували бджіл поліщуки в давнину.
Тим бортям, за словами Якова Даниловича, уже більше ста літ, адже видовбав їх його прадід Василь. Після його смерті ті вулики дісталися у спадок діду, але те бджільництво його мало цікавило, тож пасіка занепала, і вони тривалий час простояли порожніми, аж поки в обійсті не став господарювати Василів онук Данило, тобто батько Якова. У Данила Гарасимовича, мабуть, проявилися дідові гени, тож він і відродив пасіку. Коли ж її успадкував Яків Данилович, то стародавні вулики, які його колеги-пасічники давно поміняли на сучасні, викидати не став. От і дожили видовбані із соснових цурок у позаминулому столітті дуплянки до наших часів. І ще можуть послужити не один рік, якщо буде кому Якову Даниловичу їх передати: на жаль, його єдиний син трагічно загинув минулого року.
Чим же зумовлене таке їхнє тривале збереження? Ясна річ, завдяки золотокрилим комахам, точніше, прополісу, яким вони змащують стінки свого помешкання, захищаючи таким чином від гниття.
Прадідівських бортей на пасіці у Якова Даниловича зосталося лише два, є ще й третій, але його вже видовбав кілька років тому сам господар. Навіщо? Бо в борті бджолам краще, вони там здоровіші. Щоправда, меду з нього не візьмеш стільки, як можна викачати з рамкового вулика.
До пенсії, а йому вже сімдесят п’ять років, межиситський пасічник-бортник пропрацював у місцевому радгоспі їздовим. Коня у господарстві тримає й досі, бо без тяглової сили у селі вижити важко.
Вулик на дереві
Торішня зима, бідкається дід Яків, була дуже важкою для бджіл: багато їх загинуло, а на його пасіці вижила лише одна сім’я. Проте влітку, коли бджоли роїлися, гав не ловив, тож тепер має вже їх чотири. Та більше і не хоче, адже цих комах, як сам зазначив, розводить не заради меду, а задля спокою душі.
Микола ШМИГІН,
Волинська область
| Comments: |
