Відтоді, як батьківська хата залишилася пусткою на краю села, Степан став помічати, що дрова, які зберігаються у шопці, ніби розчиняються у повітрі. У злодійстві запідозрив сусідку Кулину, яку в селі вважали нечистою на руку.
– Та годі оббріхувати порядну жінку! – її обуренню не було меж, коли Степан натякнув їй про очевидний гріх.
Щоб вивести злодюжку на чисту воду, він не пошкодував патрона до мисливської рушниці. Вибрав поліняку побільшу і засунув усередину бойове начиння. Наступного ранку до Кулининого подвір’я збіглося майже півсела, адже гуркоту, що почувся з її оселі, міг не почути хіба що глухий. З’ясувалося: коли жінка запалила грубку, патрон рвонуло. Кулина перелякалася не на жарт. Полум’я з горем навпіл якось загасила, а згодом почала виносити з хати почорнілі від диму цеглини. Степан стояв, обіпершись на паркан, що розділяв їхні обійстя, і загадково усміхався.
Наталія Легка
Comments: |