Збирала пенсію, щоб збудувати на городі капличку
У снах просила про це покійна мама
Де живе 85-літня Євдокія Коновалець, у селі Стремільче Радехівського району покаже кожен. Її оселю легко знайти, бо поблизу, майже на городі, збудована капличка, на яку бабця витратила свої заощадження.
Євдокія КОНОВАЛЕЦЬ біля своєї каплички
Поважні літа уже зігнули додолу Євдокію Дмитрівну. Трохи підводить і здоров’я, а от пам’ять бабуся має хорошу. Повагом переповідає своє життя і журиться, що лишилася самотою на старості літ.
– Нас восьмеро дітей у сім’ї було, я – найменша, – каже Євдокія Дмитрівна. – Жила при різних властях. Замолоду була у нас така приказка: «Дівчата, заспівайте пісню». – «Та ми співали: сякої-такої, русько-польську і німецьку, а ще хоч якої?» Знала я різні мови, брат мій старший крепко розумний був. Тепер нікого не зосталося. Доживаю віку з племінником. Він помагав і капличку зводити.
Бабуся розповідає, що за Союзу мама, людина віруюча, дуже переживала, коли комуністи у сільському храмі зробили склад.
– Вона постійно казала: «Треба вдома побудувати капличку, щоб ніхто не заважав молитися». Але я була молодою і не вельми звертала на це увагу, – зітхає співрозмовниця. – Уже коли не стало неньки, задумалася над цими словами. Мама часто стала снитися і нагадувати про капличку. Тому й вирішила виконати її волю.
Жінка обходила, об’їздила навколишні села, щоб побачити, які каплички будують там. Згодом доля звела з архітектором з Волині. Він намалював ескіз маленького храму.
– Я відкладала пенсію на будівництво. Допомагали родичі. То тепер кожен знає, що це спільна справа родини Коновальців, – гордиться бабця.
У 1991 році на Успіння Пресвятої Богородиці місцевий священик освятив капличку. Чимало односельчан зібралося на урочистість.
Пенсіонерка любить розмірковувати про духовне життя, але, аналізуючи сьогодення, зітхає:
– Зараз релігія підупала. Люди зажилися, багаті стали, а тому не дуже близькі до Бога. У війну всі бідували, а мали в серці милосердя. Моя мама доброю була – врятувала одну сім’ю євреїв від голоду. Пам’ятаю, вони вночі привозили снопи, бо у нас молотарка була. І таки вижили. Кілька літ тому приїздили до мене їхні нащадки, усе розпитували, на камеру знімали, казали, що кіно хочуть зробити. Бачите: добро проросло через стільки літ. А чим теперішні багатії тішаться? Палацами та іномарками. Я хоч і стара, а таки звела капличку, як мріяла мама. Тим і горджуся.
Руслана ТАТАРИН,
Львівська область
Фото автора
| Comments: |
