За високі врожаї буряків отримала чимало нагород

Серед них – і орден Леніна

Зозуля накувала Катерині Сидорук 78 літ. Бабуся каже, що і радості тепер менше, і сили вже не ті, і здоров’я підводить. Однак вона і зараз невтомно трудиться. Правда, не на колгоспних полях, а на своїх сотках.

От і коли ми приїхали до неї, жінка саме прийшла з поля, де садила часник. Намочивши у воді шматок хліба, посипала його цукром – ось так і перекушувала.

– Чи не тому так смакує, що колись вирощували цукрові буряки?

– Мабуть, – усміхається жінка. – Скільки тих ланів обсапала, вже й порахувати не можу. Бо ж усе життя відпрацювала в колгоспі. Як тільки підросла – одразу в ланку пішла. А їх у Підлісах Ковельського району було кілька. З кожної хати хтось як не на фермі, то у городництві трудився. Тепер же порожні хати, люди вимерли. Молодь розлетілася хто куди, – і бабуся із сумом показує сусідські пустки. – А колись такого не було. Всі при роботах були. І на лани нас не возили – пішки ходили. Поки добредемо, наспіваємося! Увечері додому йдемо також з піснею. А коли підсумовували показники врожайності, то збиралися у котрійсь хаті. Визначали переможців. Не обходилося, звичайно, і без пишного столу, де була і ковбаска, і пляшка. І знаєте, тоді ніхто не напивався. Але ж як співали! Здавалося, стіни ходуном ходять. І все більше українських пісень.

Саме за високі врожаї цукрових буряків Катерину Сидорук удостоїли високої нагороди – ордена Леніна. Бабуся каже, що за нього навіть має надбавку до пенсії. Вона приносить з хати коробочку, а там як на долоні – вся історія колгоспного соціалістичного трудового змагання. Отож Катерина Борисівна була переможцем соцзмагання, ударником п’ятирічки та комуністичної праці, нагороджена відзнакою «За успіхи у народному господарстві СРСР», має медаль «За доблесний труд».

– Як вмру, то вкинуть їх у труну... – мовила стиха.

І ностальгічно стала журитися, що нині поля не засівають. А ферми по селах розвалені, як після війни. Мовляв, от би нам скинути літ і сил додати… Зараз ніби й здоров’я підводить, і чоловік після операції, але ще у господарстві утримують свиней, конячину, корову.

– А з тими, з ким у ланці трудилися, ще спілкуєтеся?

– На вечорниці не ходимо, а вдень збираємося на вулиці, щоб посидіти на лавочці і погомоніти. Молоді роки згадуємо.

Не встигли ми договорити, як до бабусі на лавочку підсіли Ганна Моголюк та Валентина Федорук. Вони також працювали в колгоспі у ланці. Пенсіонерки підсумували, що тепер люди не вміють радіти життю. А ще усі троє заспівали…

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото автора

 

• Нравится
•