У Лолині й дотепер Франка називають красенем і… бабієм

Коли ми завітали у село Лолин Долинського району на Івано-Франківщині й запитали у перехожого, старенького дідуся, що він знає про Івана Франка, той загадково посміхнувся у такі ж пишні вуса, як у відомого поета, і відповів: «Був красенем…» Приєдналася до розмови і Олена Довжанська. Бабуся сказала, що переповідала її родина: «Письменник був вродливим». А потім стиха, вибачившись, мовила: «Так уже полюбляв жінок... » Тож недарма закрутив голову дочці священика Ользі Рошкевич.

На гербі – церква, перо і два серця як символ великого кохання

– Він її цінив страхотинно, – щебече, як дзвіночок, Олена Іванівна. – Переповідають, що Ольга Рошкевич принесла Івану Франкові каву і запитала, чи солодка? А він відповів: «Солодка, але ти ще солодша…» І цим усе сказано… Але її батько не дав їм побратися, мовляв, знайшла якогось драба (тобто бідного). Як то насправді було, милі діточки, не знаю, але він був дуже гарним...

Саме це палке кохання і прославило Лолин на всю Україну. Недарма при в’їзді зазначено, що це село Франкового кохання.

Любомира Підберезька, завідувачка сільської бібліотеки і водночас директор музею Івана Франка, розповідає, що в останню неділю серпня до них з’їжджається дуже багато шанувальників творчості поета. У 2011 році святкували 155-річчя від дня його народження. Тоді торжество вдалося на славу!

– Знаєте, що батько Івана Франка мав 52 роки, а мама – 24, коли вони одружилися. Найстарший з дітей – син Іван, який народився 1856 року, – у 70-ті роки XIX століття приходить до Лолина. Він пише: «Лолинські хати такі нужденні, що не підлягають навіть опису… Всередині стояло ліжко із соломою, кілька брудних подушок, велика скриня, яка часто служила замість стола. На ньому лежала половина чорного хліба, твердого, як цегла, з ячмінними стеблами та остюками». Печі були без коминів, тож стелі і стіни таких хат покривалися кіптявою. Побутувала на той час така приповідка: «Лолин голий, навколо ліс, а всередині – один біс». Але ж сьогодні це дуже гарне село, правда ж? – переконує нас Любомира Федорівна (та ми й самі це вже побачили, – авт.)

– Чому ж прийшов Франко у ваше село?

– Він дружив з Ярославом Рошкевичем, сином місцевого священика, який приїхав у наше село з родиною 1867 року. У сім’ї отця Михайла було четверо дітей: Ольга, Михайлина, Ярослав та Богдан. Богдан помирає неповнолітнім, Ярослава ж віддали на навчання до Дрогобицької гімназії, де навчався й Іван Франко. Оскільки наука давалася Рошкевичеві-молодшому дуже важко, вчителі запропонували батькові найняти репетитора. Івана Франка! Грошей за свої послуги той не брав, тож священик запросив Івана в гості до Лолина. І він 1874 року вперше не поїхав додому косити сіно, пасти худобу, а залізницею добрався до Стрия. Вже звідти, закинувши вузлик із деякою одежиною та книжками на плечі, йде до Лолина – невеликого гірського села, відірваного від решти світу гірською річкою Свічею та лісами. Першою прихід гостя помітила Михайлина Рошкевич. Іван Франко йшов у чорному сюртукові, чоботях із високими халявами, десь там на потилиці звисав капелюх. Він поселився у будинку Рошкевичів у кімнаті для гостей. Настав обід. Сім’ї Рошкевичів не сподобалася поведінка Франка: він найпершим сів до столу (у священицькій сім’ї так не було заведено), звиклий їсти тільки одну страву, до другої навіть не доторкнувся, чим образив господарів, устав із-за столу і почав ходити кімнатою і голосно сперечатися із отцем Михайлом. Після обіду Ярослав за це покритикував Франка. А той подумав, що це все з подачі Ольги Рошкевич, тож відразу пішов до її кімнати й почав з’ясовувати стосунки. Але Ольга, вихована дівчина, тільки пильно-пильно глянула в його очі – і цей погляд запам’ятався Франку на все життя…

Поета арештовують – і весілля відміняють

Він полюбив Ольгу. Полюбив уперше в житті! Того ж 1874 року до Лолина летять його листи, сповнені юнацькою щирістю та сором’язливістю. У 1875 році Франко знову завітав до Лолина. Тепер він уже у новому костюмі, який подарували йому товариші за безплатне репетиторство. І священики, які зібралися в отця Михайла, схвально відгукуються про Франка – сподобався він їм своїм розумом, розсудливістю. Усі в один голос заявили, що бути йому нареченим Ользі Рошкевич. Наступного року Франко знову приїжджає до Лолина і просить руки Ольги в отця Михайла. Той не проти, але воліє трохи почекати.

– Та доля розпорядилася інакше. 1877 року за поширення соціалістичних ідей у Львові Івана Франка заарештовують. У Лолині роблять обшуки, мовляв, що за зв’язки були у священика з революціонером. І батько Ольги забороняє закоханим зустрічатися, – продовжує пані Любомира. – Але, незважаючи на всі перепони, вони бачаться. За селом, у лісі. Ольга тікає з дому і на деревах в’яже стрічки, щоб Іван Франко знав, куди йти на побачення... Часто посередником між закоханими був сам Ярослав, який зі Львова привозив книжки, де на сторінках – підкреслені літери. З них Ольга вечорами складала листи. Вони зустрічалися і 1888, і 1889-го… Навіть коли Ольга була заміжня, ще в Коломиї з Франком танцювала вальс. Але він був останнім у їхньому житті. Ольга під натиском батька вийшла заміж за Володимира Озаркевича – брата відомої української письменниці Наталії Кобринської.

– Але кажуть, що цей шлюб був фіктивним…

– Так, кажуть. Ольга деякий час навіть спала окремо від свого чоловіка, за перегородкою. Він це терпів, бо дуже її кохав.

– То від кого ж Ольга народила дітей?

– Від свого чоловіка, – посміхається завідувачка музею. – Видно, згодом чоловік усе ж розтопив серце дружини, і вона народила двох дітей: доньку і сина, якого назвала на честь першого кохання Іваном. Але у дворічному віці малюк помер. Незабаром жінка овдовіла. Тоді переїхала до Львова і поселилася неподалік будинку Франка. Однак боялася навіть глянути у вікно, щоб не побачити, як її колишній (чи ще й тепер коханий!) іде на ринок по овочі. Коли важко хворий Іван Франко через сестру Михайлину попросив, щоб Ольга прийшла бодай хоч попрощатися, то жінка гірко заплакала і відмовила: «Боялася, що оживе припорошений біль...»

За похоронною процесією спостерігала з вікна

Якби на цей час, то, мабуть, вона хоч на старість, а таки зійшлася би зі своїм першим і вічним коханням. Адже й офіційна дружина Франка Ольга на той час була не з ним: вона хворіла і проживала у богадільні. Але Ольга Рошкевич не могла переступити через себе. Навіть коли Франко у 1916 році помер, вона не вийшла його провести, а, відхиливши фіранку свого вікна, спостерігала за похоронною процесією.

Після смерті Франка Ольга виїхала зі Львова, бо кожен камінь нагадував їй про коханого. Вона не написала навіть спогадів про Івана Яковича (це зробила її сестра Михайлина), відмовляла у зустрічах дослідникам Франкової творчості і тільки просила рідних, щоб його листи до неї поклали їй у труну під голову... Пережила Івана Франка майже на два десятиліття. Померла у 1935 році у селі Миклашево Львівської області.

Трагічно склалася доля і Михайлини Рошкевич. Вона у 1890 році вийшла заміж і народила трьох дітей. Усім дала вищу освіту. Однак два її сини були закатовані більшовицькою системою, ще один працював лікарем у Чехословаччині, і мати переїхала до нього. Але несподівано син помер, і Михайлина залишилася одна-однісінька, сліпа у чужій стороні, але прожила 98 літ. Там померла. Могила Михайлини не збереглася. Не залишилося і могили Ярослава Рошкевича (хоч був одружений, але дітей не мав).

– У Франка ж було четверо дітей, – продовжує Любомира Федорівна. – Коли у 26-річному віці син Андрій помер, то Франко казав, що він залишився, як без правої руки. Адже саме Андрій записував батькові твори (поета на той час мучили хвороби кісток). У 1916 році Франко помер, його похоронили на Личаківському кладовищі у загальному склепі, а через 10 років перепоховали окремо. А ще через 10 літ зібрали гроші на пам’ятник. Ось така історія палкого Лолинського кохання, – підсумовує Любомира Підберезька.

Тож не дивно, що і на гербі села, окрім церкви і пера, є два серця – як пам’ять про цю любов. У музеї (достеменно пані Любомира не знає) нібито зберігаються столик та крісло з оселі Рошкевичів. На місці, де стояла хата знаної родини священика, тепер дерев’яна колона, на якій вирізьблені Франко і Ольга. Він міцно тримає кохану за руку. Вона ледь відвернулася від нього. Видно, було ж чого…

Марія ДУБУК,

Івано-Франківська область

Фото автора

 

 

 

 

• Нравится
•