На свинячий базар – удосвіта,

або Чому покупці вибирають замурзаних поросят

Кожне село має свої традиції. Деякі формувалися десятиліттями. Наприклад, у Новому Дворі Турійського району на Волині здавна у неділю вирує свинячий базар. Про нього знають не тільки на Турійщині, але й у Локачинському та Рожищенському районах. Притому базарування тут розпочинається вже о четвертій годині ранку, коли прискіпливі покупці придивляються до поросят, підсвічуючи ліхтариком.

По Новодвірській сільській раді в індивідуальному секторі утримують аж понад тисячу свиней. У деяких господарствах – по десятеро голів. Селяни кажуть, що їхні хрюші вирощені на натуральних харчах. Адже псувати марку якісного м’яса і сала різноманітними добавками вони не хочуть. До Нового Двора щоосені та щовесни у неділю з’їжджається багато люду по поросят.

– Все відбулося якось само собою. Коли був колгосп, то в центрі села торгували продовольчими та промисловими товарами. Але помалу індивідуальні власники почали привозити у це місце й поросят. Так і зародилася традиція свинячого базарування, – розповідає Лариса Дубінчук, голова Новодвірської сільської ради. – Сказати, яка ціна буде на пацят того чи іншого року, ніхто достеменно не може. Цьогоріч є чи не найнижчою – 350-400 гривень за пару. Минулого доходила до 900 гривень. Але люди надіються і на цей дохід.

Керівник громади каже, що свиней на базар люди привозять автомобілями і кіньми у спеціальних ящиках, застелених сіном чи соломою. В один день може з’їхатися до двадцяти продавців. Торги тривають з четвертої до дев’ятої ранку. Пожвавлення на ринку завжди спостерігається восени та навесні, коли йде оновлення поголів’я. Все, звісно, залежить і від врожаю. Цього року у багатьох позаливало городи з картоплею, тож і ціна на поросят низька (бо на Поліссі в основному годують свиней картоплею із зерновими). Хоча сільський голова зі знанням справи каже (бо й сама по кілька хрюшок утримувала), що багато хто додає до раціону тварин буряки, влітку – гичку з них, домішуючи осипку з пшениці, жита, вівса, ячменю. Дехто проводить суху відгодівлю: тільки зернові та вода. У Новодвірській сільській раді ветлікарі організовано роблять подвірний обхід. Тож про хвороби свиней годі й говорити.

Тетяна Крицун з Дожви також не перший рік утримує свиноматок.

– Зараз у господарстві аж десятеро свиней, – каже Тетяна Григорівна. – Треба ж якось виживати. Працювала у Турійську кухарем, згодом у колгоспі. А нині у власному господарстві клопотів вистачає. Акцент робимо на присадибне господарство: кінь, корова, свині, бики, гуси, шість гектарів землі обробляємо. Зазвичай утримуємо дві свиноматки, щоб опорос був весною і осінню. Цього року не пощастило: по 400 гривень віддавала пару поросят віком вісім тижнів. Доводилося і назад з таким «крамом» повертатися, а наступної неділі знову везти. Але якось уже звикла, бо ж і моя мама їх утримувала. Будувалися, були потрібні гроші. Не розбагатієш на ці кошти, але підтримка є.

Найкраще, підсумувала жінка, продавати дорослих свиней не живою вагою (цього року ціна впала до 16 гривень за кілограм), а забійною. Тушку можна збути навіть по тридцять гривень за кілограм. Жінка каже, що нині смаки покупців змінилися: вони хочуть м’ясну породу. Хоча колись селяни гордилися, що могли виростити сало товщиною… на шість-десять пальців. Це свідчило про дбайливість господині. Відійшла в минуле і традиція збиратися увечері на свіжину. Тетяна Крицун пригадує, як її батьки колись запрошували на свіжу юшку з часником і лавровим листком та на жирні шкварки з квашеною капустою та огірками всіх сусідів. Тепла розмова велася під чарчину. Тепер це в минулому. Збираються нині тільки найближчі люди. А ось колярі, які все знають про забій свиней, все ж у селах не перевелися. Щодо родини пані Тетяни, то вона одну свиню заколює синові, іншу – братові, який їм подарував трактора, ще одну – для своєї родини. Залишається і на продаж. Найбільша свиня, яку жінка вигодувала, важила… 280 кілограмів! Продукцію для себе вона заморожує, солить і перетушує. Її мама взимку свинячі ребра виморожувала на горищі, добре натерши їх сіллю з перцем і обкрутивши домотканою полотниною. Внутрішнє сало з черевної порожнини також не перетоплювали, а посипали сіллю, часником і перцем та щільно скручували у рулети. Взимку ж робили з нього гарячі бутерброди, запікаючи у грубці.

– А є якісь традиції, коли продаєте поросят на базарі? – запитую господиню насамкінець.

– Головне, – продовжує Тетяна Григорівна, – аби покупець з ящика, де лежать поросятка, не витягнув… сіно. Завше обтрушую, коли продаю пацят. Бо люди кажуть, що так можна «продати» і майбутній розплід. Коли дають перші гроші на торгах, то ними обводжу по ящику з «товаром»: щоб гарно базарувалося… Багато хто з покупців придивляється тільки до замурзаних поросят. Кажуть, якщо брудні, значить, уже навчені все їсти, а не тільки пити молочко, добре риють, а отже, жваві та здорові.

Марія ДУБУК,

Волинська область

Фото автора

 

 

 

• Нравится
•