«Працювати у Рудці неважко – руденці тримають порядок»

Каже сільський голова Микола Яцюк

Микола Яцюк головує у рідному селі Рудка-Козинська Рожищенського району уже 13 років. Тож за цей час рідне село, напевно, стало ще ріднішим, адже відповідальний за нього як господар. А те, що люди обирають його на посаду сільського голови втретє, свідчить про довіру односельців. Та й сам Микола Степанович теж шанує своїх руденців за їхню працелюбність і патріотизм. Про це ми й говорили напередодні його ювілею – своє 50-річчя він святкуватиме цими днями.

До обрання на цю відповідальну посаду Микола Яцюк працював учителем географії та біології у сусідньому селі Любче – професію здобув у Волинському педагогічному інституті. А тринадцять років тому односельці на виборах підтримали саме його кандидатуру на посаду голови.

– Працювати у Рудці неважко – руденці самі тримають порядок, вони роботящі. Є одиниці, яких треба підштовхнути. Тому моє найголовніше завдання – підтримувати те, що вже маємо, – каже Микола Степанович. – Звичайно, хочеться багато чого у селі зробити, але на все треба гроші. Коли йшов на цю посаду, мріяв про те, щоб збудувати у селі хороший спортивний зал. Але, як виявилося, тих грошей, які мали на рахунку за продаж землі під автозаправку, мало. Тоді разом з депутатами сільської ради вирішили зробити садочок у сусідньому селі. І хоча маємо навантаження на бюджет, але батькам зручно і діткам добре. Планувати тепер щось важливе важко: хочеш одне, а виходить інше. Лежить декілька проектів, які задіяти дуже важко. Нам казали: «Робіть проект, будуть кошти». Ми гроші у проект вклали і чуємо, що коштів на нього уже немає.

Микола Яцюк каже, що його односельчани відгукуються, коли треба щось допомогти. І хоча село в районі на третьому місці за виділенням грошей на ремонт доріг, та коли потрібні були кошти, щоб зробити дорогу до церкви понад кладовищем і до сусіднього села, люди з розумінням доклали свої. Працюючи тут головою, не чув безпідставних претензій, хоча, зрозуміло, не все робиться так, як би хотілося. Якщо з людьми спілкуватися відверто, вважає сільський голова, то вони тебе зрозуміють. Звичайно, проблеми є, але не з односельцями, а з вирішенням певних справ.

Життєві принципи, яких дотримується Микола Яцюк, він почерпнув у своїх батьків. Переконаний, що виховання дітей іде від сім’ї. Лекцій йому ніхто не читав, бо батьки на це й часу не мали, а от своїми справами і ставленням одне до одного, людей, дітей давали приклад.

– Ніколи до мене тато голосу не підвищував, – каже Микола Степанович. – Але не було такого, щоб я його не послухав. Тому у роботі тепер насамперед допомагає відповідальність: є робота, її треба робити на совість. Так виховую і своїх дітей – сина та доньку. Не раз думаю, що таки настане той момент, що вони скажуть «ні». Хоча, як мовиться, не хвали погоду зранку…

Пригадую історію, яка й тепер викликає усмішку. Ще школярами збирали металолом. З товаришем знайшли два інструменти: ножівку для металу і плоскогубці, причому такі хороші. Ми поділилися. Думаю, принесу додому ті плоскогубці – і що скажу, де їх взяв? Знайшов – тато не повірить. Красти, не крав. Але знав, що коли батько довідається, одразу скаже віднести туди, де взяв. Тож приніс інструмент і сховав. Коли не було нікого вдома – виймав, дивився і знову переховував. І допереховувався до того, що й досі не знаю, куди поклав плоскогубці. Вже й старий сарай розібрали, думав, знайду – не знайшов.

Недарма кажуть, як дитина ставиться до батьків, так буде й до людей ставитися. Свою маму Микола Яцюк любить і шанує. Її слово для нього багато означає. А цієї осені таки здійснив мрію: відвіз маму на її малу батьківщину у Польщу, звідки їх переселили у 1945 році.

– У мами залишилися гнітючі спогади про останні роки життя за Бугом, – розповідає Микола Степанович про цю поїздку. – Тому вона вагалася: їхати – не їхати. А коли відкрили візу, мама захворіла. Та все-таки ми встигли і потрапили у село Крилів, що біля Грубешова. Від Устилуга воно перше, його навіть видно за Бугом. Мама пережила там надзвичайні емоції. Настільки все пам’ятає, де хто жив, де що стояло. Вона вже постійно на медикаментах і з паличкою ходить. А там забула про ліки і три дні ходила без палички.

Мені теж було цікаво усе те побачити, думаю, що колись своїх дітей туди завезу. Шматок життя уже прожито, та в душі, напевно, як усі – почуваюся молодим (сміючись, додає на кінець розмови – авт.). От тільки все частіше чую, що сивий став.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА,

Волинська область

Вісниківці долучаються до численних вітань Миколі Яцюку.

 

 

• Нравится
•