На день народження подружка подарувала… чоловіка-іноземця

І з того часу подружжя разом уже дванадцять років

Часто доводиться чути від одного з подружжя жартівливу характеристику своєї другої половинки: «Ото вже подаруночка маю!» І не здогадаєшся одразу, в хорошому чи поганому значенні це кажуть. А от Ліна Блащук із села Когильно Володимир-Волинського району «подарунком» свого чоловіка може назвати без будь-якої іронії. Адже його на день народження Ліні привезла подруга і урочисто передала з рук в руки.

«Досиділася до тридцяти і ще думає»

Нині події десятилітньої давності Ліна згадує з усмішкою:

– Моя подружка Надя, яка їздила на заробітки в Польщу, часто казала, що привезе мені кавалера з-за кордону, який теж уже довго холостякує. Вона дуже переймалася тим, що я незаміжня. Жартували-жартували, а от саме на мій день народження відкриваються двері: заходить Надька і веде якось чорнявого парубка під руку. Він приніс цукерки, шампанське. А я й не чекала гостей. Швидко насмажила яєчні – отакий був святковий стіл. Познайомилися, але я польську не дуже розуміла, тож вийшла не розмова, а сміх один. Жених не знав, що казати, а я – як відповідати. Надя була за перекладача.

Вже ближче з Тадеушем зійшлися, коли він приїхав у Когильне на весілля до Надіних родичів. Потім став частіше навідуватися та залицятися до Ліни. Коли запропонував вийти за нього заміж, українка ще деякий час вагалася.

– А знайомі підколювали: мовляв, що за дівка – досиділася до тридцяти літ, їй чоловіка (ще й іноземця!) у хату привели, а вона роздумує, – каже Ліна. – Я дала згоду, але одразу попередила, що в Польщі жити не буду і з рідної хати нікуди не піду. Тадеуш легко пристав на це.

Відгуляли пишне весілля. Понад двісті людей пили-гуляли аж у двох шалашах. Польська рідня теж приїхала. Гостина їм сподобалася, але потім свекруха ще довго згадувала страшні українські дороги та бур’яни на узбіччях. «Нам ще далеко до такої цивілізації, як у Польщі. Мій чоловік родом із села Пшеваллє, що недалеко від Грубешова, але воно дуже відрізняється від нашого», – зітхає Ліна.

Забите село на європейське не проміняла

Саме тому й народжувати першу дитину подружжя вирішило на батьківщині чоловіка. Дівчинку назвали Магдою, охрестили там. Чотири місяці прожила в невістках Ліна і наполягла на поверненні в Когильно. Не проміняла його на європейські блага, бо переконана: найліпше у своїй хаті. Тадеуш не вмовляв залишитися, а повернувся разом із сім’єю. На жаль, поспілкуватися з головою сімейства нам не вдалося – він саме знову поїхав за кордон. Але, за словами дружини, чоловіку подобається в українському селі, хоча там і немає таких умов, як у Польщі, а от господарства вистачає. Мають двох корів, свиней, різну птицю. «Він кілька місяців поживе у нас, допоможе, а тоді збирається в Польщу, до батьків, бо й там має землю. Донька Магда на літніх канікулах теж гостювала у бабусі за кордоном. Приїхала, і вже польською починає мувіти. Вона у нас розумниця, все схоплює на льоту. Якось свекруха пробувала вчити і мене польської, а я відповіла: «Коли до мене приїжджаєте, я не заставляю вас говорити українською, то й ви мене не заставляйте». А з чоловіком я спілкуюсь українською – як захоче, то все розуміє, – сміється Ліна.

– Не шкодуєте тепер, що прийняли такий подарунок від подружки?

– Ай, чого там шкодувати. То судьба. Вже дванадцять років ми разом. Двоє діток маємо – Магду та трирічну Богданку. Люди спочатку з цікавістю дивилися на поляка, який оселився у селі, картоплю садить під коні, буряки рве на городі, а тепер звикли, кличуть його скорочено – Тадік.

Руслана ТАТАРИН,

Волинська область

 

• Нравится
•