Міжнародних злочинців допомогла затримати рівненська офіціантка

І після цього стала співробітником карного розшуку

У квітні 2002 року троє терористів напали на банк у німецькому містечку Уельцен. Застосовуючи зброю, викрали 300 тисяч євро та взяли в заручники двох працівниць установи. Щоб затримати бандитів, оголосили міжнародне перехоплення. А знешкодити іноземних злочинців вдалося у Рівному завдяки тодішньому начальнику УМВС області Анатолію Французу. Допомагала у цьому і вісімнадцятирічна офіціантка Тамара Максимова.

Терористи були вихідцями із Союзу

Увечері 2 квітня 2002 року у німецькому містечку Уельцен троє невідомих взяли в заручниці двох працівниць банку. Погрожуючи вбити одну з жінок, змусили керуючого філією віддати усю готівку. Згодом наказали поліцейським скласти зброю і дозволити втекти з місця злочину. Аби спіймати викрадачів, було прийнято рішення розпочати широкомасштабну операцію з їхнього затримання. Намагаючись втекти від погоні, злочинці рушили до німецько-польського кордону. На автозаправній станції у Польщі одній із заручниць вдалося втекти. Не очікуючи такого повороту, викрадачі рушили в бік України. Близько 9 години ранку 3 квітня інформація про це надійшла в МВС України. Було терміново зібрано штаб операції, до складу якого увійшли українські, німецькі та польські правоохоронці. Одразу в кількох областях країни ввели план «Заручник». Тим часом від німецьких поліцейських надійшла інформація про нападників. Усі троє зловмисників були вихідцями з СРСР, які мешкали в Німеччині.

Коли викрадачі в’їхали на територію України, на луцькій об’їзній дорозі їхню машину вдалося зупинити. Хлопець за кермом повідомив, що вони їдуть у Ялту, і запропонував міліціонерам 50 тисяч євро, аби їх «загубили» з поля зору. Зловмисники погодилися взяти мобільний телефон, що стало неабияким успіхом. Згодом терористи висунули умову вказати заправку на території Рівненської області, де є кафе, а в меню – кава та бутерброди.

Коли ж нападники прибули у вказане місце на околиці Рівного, начальник УМВС України у Рівненській області Анатолій Француз особисто пішов з ними на переговори (згодом один зі злочинців сказав: «Він був не такий, як усі, схожий на батька. Ми йому повірили»).

«Я принесла каву, а на мене націлили автомат»

У самому вирі тих подій опинилася Тамара Максимова із села Великий Житин Рівненського району. Вона, тоді вісімнадцятирічна дівчина, працювала кухарем в одному з кафе на околиці Рівного. Той день пам’ятає до подробиць, і хоча минуло більше десяти років, пригадує його зі страхом.

– Того дня, – розповідає Тамара, – відвідувачів у нас не було, всі трохи нудьгували. Близько обіду до приміщення увірвався невідомий чоловік і, вигнавши увесь персонал із закладу, наказав мені зробити кави, бутерброди і винести все на подвір’я, – розповідає жінка. – Я саме йшла закривати вхідні двері і, не розуміючи, що відбувається, взялася виконувати команду. Телевізора у нас на роботі не було, тож про події, за розвитком яких стежив світ, я нічого не знала. Я навіть уявлення не мала, хто такий Анатолій Француз. Коли йшла до машини, думала, що усі ті люди бандити. Те, що наказували, намагалася робити спокійно, врівноважено, без якихось зайвих рухів та не показуючи хвилювання. Коли ж відкрилися двері автомобіля і на мене націлили дуло автомата – заніміла. Не відчуваючи землі під ногами, передала злочинцям тацю. У цей момент до мене підбіг перший заступник начальника міліції Олександр Кміта і став говорити з бандитами. Я лише встигла побачити, що, окрім трьох чоловіків, у салоні сиділа дівчина й трусилася. Продовжувати переговори викрадачі та міліціонери зайшли в кафе. Пам’ятаю, мене попросили принести коньяк та шоколадку. Кави з бутербродами, до речі, зловмисники не зачепили, боялися, мабуть, що туди могли щось підсипати. Після переговорів з начальником міліції терористи «здалися». Та, власне, іншого виходу у них не було – все довкола оточили правоохоронці. Щойно всі роз’їхалися, я стала прибирати посуд зі столу. Від пережитого шоку тремтіла так, що роздушила в руці склянку. Керівник кафе відпустив мене додому відпочивати. У маршрутці їхала наче зомбі. Заходжу в хату, а брат дивився новини, де саме розповідали про те, як офіціантка допомогла затримати міжнародних злочинців. Тремтячим голосом пояснила, що то про мене розповідають. Мама швиденько стала відпоювати мене заспокійливим, приводити до тями.

Вже наступного ранку начальник управління запросив дівчину до себе й запропонував іти навчатися на юридичний, аби в подальшому поповнити ряди міліціонерів. Тамара Максимова пообіцяла подумати, проте рідні наполягли, що це хороший шанс, яким треба скористатися. Одразу після навчання юну героїню працевлаштували в управлінні карного розшуку, де вона працює й досі.

– Іноді як згадаю той злощасний день – мороз іде по шкірі. Працівники кафе ховаються у траві в полі, всюди снайпери та міліція, камери, журналісти і я – всередині того пекла. Це вже згодом прийшло усвідомлення, що історія могла закінчитися зовсім по-іншому, – усміхаючись, розмірковує оперативниця. – Хоча після цього випадку в кафе навіть відвідувачів побільшало – усім же було цікаво, що тут насправді відбувалося.

Марія МАРТИНЮК,

Рівненська область

Фото автора

P.S. Усім трьом злочинцям забезпечили екстрадицію у Німеччину. Суд міста Люнебург засудив ватажка банди до 8 років та 3 місяців ув’язнення, двох інших учасників позбавив волі на 6 років та 9 місяців. Ті три місяці, які нападники провели у рівненському ізоляторі тимчасового тримання, були зараховані судом кожному злочинцю як шість.

 

• Нравится
•