Поки не приватизував свою землю, її вже роздають іншим?

Анатолій Басюк із Сопачева Володимирецького району потрапив у просто таки абсурдну ситуацію. 30 років у селі прожив, виростив семеро дітей, у колгоспі працював, на пенсію вийшов, коли це – бах! – новина на голову звалилася: городи біля хати вже не його, виявляється! Їх якісь дачники з міста викупили. А у сільській раді, куди нещасний пенсіонер побіг правди шукати, ще більше «обрадували»: його хата знаходиться за межами села! А отже ані документів оформити на належні йому сотки, ані нерухомість приватизувати він поки що не зможе…

Подружжя Басюків переїхало у Сопачів ще у 1980-х роках. Анатолій Гнатович влаштувався у колгосп трактористом, працював важко, мав навіть справу із отрутохімікатами. У 1982 році молодій сім’ї виділили ділянку під забудову. Поруч – болото після меліорації, ямиська. Коли ж люди до цих ям почали сміття звозити, господар не витримав і став наводити порядок. Причеп за причепом рік за роком возив землю, мостив город. Загалом підняв долину до півметра.

– А потім у мене захворіла ця земля, картопля перестала родити, – розказує Анатолій Гнатович. – Люди у нас кажуть, що це лишай. Я пішов до агронома, той порадив запустити землю на років 5-6 травою. Я так і зробив. Подумав, що потім побудую на цьому місці дочці хату і в 1999 році отримав рішення виконкому, за яким маю право приватизувати 85 сотих землі, 25 з яких – під забудову. Але грошей тоді не було, будівництво відклалося. Я собі спокійно господарював аж до минулого року. Саме тоді дізнався, що цю ділянку продали якимсь людям із Кузнецовська. Крім того, щоб цим дачникам було зручно приїжджати машинами, сказали, що будуть робити дорогу і ми мусимо відступити на неї дві свої сотки. А насправді відміряли набагато більше!

Анатолій Гнатович та Ніна Олександрівна ведуть мене на город, де показують, що від нього тепер у них залишилося. Дорогу, виявляється, прокладатимуть повз самісінький паркан, яким обгороджена хата і господарські будівлі сім’ї Басюків. По цей паркан, до речі, і проходить так звана межа села. Якщо тут зроблять дорогу, то автомобілі, які будуть нею курсувати, ледь не черкатимуть хліва Басюків. Із тих 85 сотих одним наділом, які ще в 1999 році надали господарю, залишилася тепер незрозуміла геометрична фігура: там вільна смуга, а тут ще ніким не зайнятий клаптик-квадратик. А от посередині між ними ділянку продали, тому Басюкові стіжки стоять вже на чужій землі (напевно, скоро доведеться її звільнити).

– Якби нам сусідка не сказала, ми б і не знали, що біля нас за парканом хтось землю наміряє, – гірко додає дружина Анатолія Гнатовича Ніна Олександрівна. – Бо ж була зима, ми в хаті сиділи. Коли це вийшли, почали допитуватися (ані сільського голови, ані землевпорядника з ними не було), а якась панянка як розкричиться! Я аж розплакалася від тих її криків. Ми, мовляв, тут ніхто, наша хата ніде не зареєстрована і на жодному плані нас немає. А вони заплатили гроші і земля вже їхня. Чоловік у сільську раду після того зо п’ять разів ходив, а нічого путнього добитися не може. Бо якось воно так дивно получається, що городи наші ще в селі, а от хата вже за межами. Правду та міська пані кричала – ми ніхто і звати нас ніяк. Це ж поки ті межі зроблять, можемо взагалі без городу залишитися – все повіддають, порозпродують…

Землевпорядник Сопачівської сільської ради Людмила Данилюк каже, що документи щодо змін меж села вже готуються, і розгортає генплан села. Біля хати Басюків і справді вже розмічені ділянки під забудову. Деякі з них куплені.

– Ця земля пустувала, сусіди Басюків сказали, що ніхто нею не користується, тож депутати дали дозвіл. Люди виготовили документацію і придбали, – пояснює землевпорядник і додає, що по господарській книзі у них за селянином записано лише 60 сотих.

Цікаво, а де ж 25 сотих під забудову зникли, які йому у 1999 році виділили? І чому до самого Анатолія Басюка не зайшли спитати про «землю-пустку»? Чи спеціально в обхід пішли, тишком-нишком у сусідів вивідати? Бо ж якби прямо у господаря поцікавилися, він би, певно, і про ями розповів, які 30 років намощував, і про землю, яка захворіла і під сінокос пішла, і про виділені йому виконкомом у 1999 році 85 сотих… А ще б, можливо, згадав про земельний кодекс, який «каже», що земля, якою користувалися більше 15 років, переходить у власність того, хто її впорядкував.

Толкового коментаря від сільського голови Сопачева Анатолія Гузоватого так і не почули. Він взагалі здивований ситуацією, яка склалася. Мовляв, у тому ніякої великої проблеми не бачить. Це Басюк зробив із мухи слона та ще й в усі усюди жаліється.

– Ту землю, яку він пахав, ми і метра не забрали і забирати не будемо. Виділили людям ту, яку він не обробляв. Ну і що, що рішення у нього є? Так воно тепер не дійсне, бо коли була можливість у нього зробити документи та виготовити акт – він цього не робив (ну, певно, якби Анатолій Басюк знав, що таке з ділянками в селі робитиметься, пророком би називався – авт.). І там же не вказано, що ці 85 соток мусять бути обов’язково навколо його хати. Я йому пропонував ділянку під хату для дочки в іншому місці. Вперся – і хоче саме тут. Але це вже неможливо: люди виготовили документи, депутати проголосували за те, щоб їм надати ці ділянки у користування.

Насамкінець поцікавилася, як голова планує повертати Басюку його законні 60 соток, які, у зв’язку з останніми подіями таки добряче «всохли». І почула, що «нашкрябає» їх від сусіда Басюка, він, мовляв, теж не обробляє ту землю.

– А сусід не буде протестувати? – обережно запитую.

– Ні, я з ним поговорю, і все буде добре…

Ну що тут скажеш…

Мирослава КОСЬМІНА,

Рівненська область

Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

 

• Нравится
•