Козак Іван Голота зі славного Тараканова
Вміє Хмари розганяти, дівчат заміж видавати
Казали люди, що у селі Тараканів Дубенського району живе справжнісінький козак. Оселедець на голові, сережка у вусі, пишні вуса. Пістоля старовинного має і шаблюку з булавою. Як треба, то й, мовляв, не тільки хмари розжене, а й ману напустить. Хлопчаки за ним як прив’язані ходять: бо козак Батечко їх не тільки вчить з луком управлятися, а й коня осідлати.
– Іван Голота зі славного Тараканова, – так гордо представився козак-характерник, додавши, що в миру він Іван Довгаль, син Купріяна.
Прізвисько Голота прилипло до нього ще років 20 тому. Каже, з легкої руки одного місцевого «пана», який щиро дивувався мріям Довгаля бачити Україну незалежною: «І що та голота зробить?»
А патріотичний дух у нашого героя змалку кувався. Іван у чотири роки вже з лука вмів стріляти, спис кидати та шаблею, нехай і саморобною, дерев’яною, хвацько розмахувати. Тепер того самого вчить малих козаків-школярів. А вони такі раді, називають його Батечком, із задоволенням приймають присягу під час вступу в козаки. Знають, що поганому не навчить, ба навпаки, на цукерка чи пряника дасть кілька гривень, як дізнається, що малий вміє з конем справлятися.
– У 1991 році, коли ще України незалежної не було, я вже їздив на 500-річчя козацтва Запорозької Січі, – розказує Іван Купріянович. – Тоді ж мене посвятили у чин розвідника Волинської Січі, пізніше обрали кошовим суддею Тараканівського куреня імені Северина Наливайка. Тутка мене диваком називали та пальцем біля скроні крутили. Вже потім і побратими у мене з’явилися, і нормальне ставлення. Тепер, буваючи на якихось фестивалях у Дубні чи Рівному, не раз чую, як бабці намовляють своїх онуків до мене «торкнутися, щоб і собі козаком стати».
Вміє наш герой і на «маленьких барабанчиках тарабанити», і на сопілці грати, а як треба, каже, то й на поліняці може заграти. Козак Голота чи не єдиний спеціаліст на Дубенщині з варіння козацького кулешу. А його амуніція – справжня-справжнісінька: і знайдена важка булава, і старовинний мушкет, і козацька шабля (пролежала в болотах під Берестечком понад 350 років), напевно, у минулому побували у загрубілих від походів та воєн руках славних козаків. Єдине, що бойового коня Івану Купріяновичу замінює кобила Бейджа. Колись вона була швидка і метка, а тепер вік не той. Чого не скажеш про 65-річного Купріяновича – він на свої роки виглядає значно молодше! Та ще й із запалом вигукує: «Ге, то я ще такий козак! Як танцював оцьо, то здибався з такою козачкою – фехтує шаблею не гірш од мене! То ми були на фестивалі в Дубні, відпрацьовували в танці прийоми бойового гопака. Ох, і подивувала мене ця козачка!»
Може, тому дружина козака періодично йому війну оголошує та в походи не пускає? Зі сміхом розказує Іван Купріянович, що спалила його посвідчення та улюблені червоні шаровари із сорочкою. Сховала якось і бойову амуніцію: шаблю з булавою ледве знайшов, а от пістоля досі шукає. Вже й до вусів та оселедця з ножицями добиралася, коли козак Голота «зморений» після походу спав. Довелося йому з нею угоду укласти: тоді може обрізати вуса, якщо він спатиме мертвецьким сном після бравого походу чи шинку. О, то вже з тих пір він бережеться!
Вміє славний козак і грозові хмари розганяти. Мама його тому навчила. Проте використовує своє вміння нечасто, бо ж «треба виконувати всі чотири пости, а ще середу і п’ятницю». Натомість, як вдалося дізнатися, серед місцевих дівчат повір’я ходить – котра козака Голоту поцілує, та скоро заміж вийде.
– Цілували ніби жартуючи, а потім дякували всерйоз. Бо ж протягом року заміж повискакували. Серед тих, хто мене цілував, лиш одна заміж ще не вийшла. Але то ненадовго, – хитро підморгує Іван Купріянович, закручуючи вуса.
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
Фото автора
| Comments: |
