Як простий хлопець із глухого хутора академіком став

За два кілометри від села Кутиска Лановецького району стоїть безлюдний хутір. Оживає лише влітку, коли сюди, на заросле деревами і кущами обійстя з глиняною хатою, приїжджає сім’я Івана Климишина – нашого видатного сучасника, знаного у світі вченого-космолога, найвідомішого в Україні астронома. У батьківській садибі Іван Антонович з дружиною, доньками та онуками проводить кращі місяці у своєму житті. Тут йому добре думається, пишеться, а у літній кухні з ганчір’яною запоною замість дверей, яку вночі штурмують полчища комарів, спокійно спиться.

Рукописами «Історії астрономії» розпалили вогнище

«Вільний птах» – так діти Івана Антоновича назвали колись цей хутір за його віддаленість від людської метушні. Приїжджаючи сюди на літо з Івано-Франківська, родина веде тут на диво аскетичний спосіб життя: воду тягнуть вручну з колодязя на подвір’ї, їжу готують з допомогою газового балона. Ні телевізора, ні інтернету, ні навіть радіо у садибі немає. З благ цивілізації – лише електрика.

У свої 80 років професор, академік Академії наук вищої школи України, член Міжнародного астрономічного союзу, автор десятків монографій, підручників і науково-популярних книг Іван Климишин зберіг дивовижну ясність розуму, прекрасну пам’ять та ерудицію. Він досі викладає у Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника, працює над перевиданням своїх книг. Нині, наприклад, удосконалює окремі розділи «Шкільного астрономічного словника», виданого у 1990 році.

– Деякі статті істотно застаріли у сенсі космології, – каже професор. – Ця наука інтенсивно розвивається, останнім часом з’явилося багато нових ідей. Доводиться пітніти… Скажімо, сьогодні о пів на третю ночі прокинувся, бо не давала спати одна думка – щось не довів до ладу, потрібно заново переробити написане. Моїм головним заняттям була космічна газодинаміка, а не космологія, та треба і з неї дещо доопрацювати, бо, чесно кажучи, нема кому. Багато мудріших є, а не пишуть, бо одна річ знати, а друга – зі словом акуратно вправлятися. За це мене у Москві дуже любили, там 11 моїх книжок вийшло у видавництві Академії наук…

Зазвичай Іван Климишин прокидається о четвертій ранку, аби до сходу сонця вивчити астрономічну ситуацію на небі. Потім сідає за стіл у своєму «робочому кабінеті» – збитому з гілляк і обтягнутому прозорою плівкою наметі. Тут на поличках – десятки книг з фізики, астрономії, біології, хімії, філософії, психології. Тексти професор набирає на друкарській машинці, кожне друге речення переписує 5-6 разів. Вчений пригадав випадок, як третиною рукописів «Історії астрономії», матеріали на яку збирав близько 10 років, мисливці взимку розпалили вогнище. Він тоді зліг на кілька тижнів через стрес, але таки відновив втрачені сторінки. До речі, за останнє століття лише троє авторів написали «Історію астрономії»: у 1898 році англієць А. Беррі, у 1961-му – голландець А. Паннекук, і у 2000-му – українець І. Климишин. Перекладену кількома мовами «Історію астрономії» вивчають школярі багатьох країн світу.

Мріяв бути священиком

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Як сталося, запитую Івана Антоновича, що син селянина з глухого закутка Волині став дослідником Всесвіту?

– Я хотів бути священиком, – відповідає пан Климишин. – Мав гарний голос, і служитель нашої церкви запросив мене співати на хорах, читати «Апостола» над небіжчиками. Але в 11 років я дуже застудився, запалення легень переросло у відкриту форму туберкульозу, і про богословську науку довелося забути. На той час туберкульоз можна було залікувати, але не вилікувати. У періоди поліпшення здоров’я я налягав на фізику. Подобалась мені ця наука, і після закінчення школи вступив на фізмат Львівського університету. Ще навчаючись, написав під час курсів лікувань тексти своїх наукових дисертацій. Докторську захистив у 1971 році у Московському університеті… Не вступив у компартію, у ті роки це було непросто. Заступнику секретаря парткому інституту я сказав: «Партійна людина має бути атеїстом, а я у Бога вірю». Він мене вже не чіпав, але у 1967 році з ідеологічних причин мене все ж таки не пустили до Праги на Міжнародний астрономічний з’їзд, де мав виступити з доповіддю…

Іван Климишин вилікував важку хворобу самотужки після того, як зайнявся гірськими мандрівками. Замість лікарів, які прогнозували, що з таким діагнозом він і до 30 не дотягне, допомогло цілюще повітря Карпат. Гори «знайшли» Івану Антоновичу і його долю – життєрадісну «телефоністку Кет», Катерину Петрівну. Вона працювала у відділенні зв’язку, з якого Климишин часто телефонував друзям. Якось йому забракло трохи грошей, і Катя з’єднала з абонентом у борг. А потім Іван Антонович закохався в очі набагато молодшої від нього дівчини.

Нині професор пишається своєю родиною, доньками, які також уже видають власні книжки. Низько схиляє голову на могилі батьків, які дали йому довге і насичене життя.

– Мій батько, звичайний сільський хлібороб, досконало знав зоряне небо, – каже Іван Климишин. – Вночі, коли виводив коней у поле пастися, лягав на гуню і розглядав зорі. Міг, глянувши на розташування сузір’їв, сказати, яка у цей момент година… Мабуть, його кмітливість передалася мені. Вже будучи студентом фізмату, на другому курсі влаштувався на півставки обчислювачем у львівській обсерваторії, поїхав на місяць в експедицію спостерігати за повною смугою сонячного затемнення під Ташкентом. На третьому курсі мені запропонували перейти на астрономічний факультет. Я думав пов’язати своє майбутнє з фізикою елементарних частин, але довелося стати астрономом. На щастя, дожив до того часу, коли космологія об’єдналася із фізикою елементарних частин під назвою «космомікрофізика»… А батькові вдячний просто за те, що я його син, син чесного хлібороба з Тернопільщини. І жодні інші титули мені не потрібні. Титули, як хтось сказав, придумують раби, а присвоюють їх осли… Вірю, що перед Господом Богом всі однаково дурні, тож нема про що говорити…

Одна з основоположних ідей, яку науково обґрунтував Іван Климишин, – це так звана «формула Творця». Їй присвячена окрема книжка. Не відкидаючи еволюційну теорію Дарвіна, вчений вважає, що вона недосконала. Він хоче, щоб діти знали й іншу точку зору щодо походження світу і появи людини на Землі. «Природа не могла самотужки все це зліпити, бо їй не вистачило б ні часу, ні матеріалу, – переконаний пан Климишин. – Про це гарно сказав англійський астроном Фред Хойл: «Та не мучилася природа наосліп, бо надінтелект від початку дав їй програму». Та й справді: мушку-дрозофілу мордують уже сто років. Вона може бути без лапок, а на крильцях мати 134 пари очей, та все одно – бджоли з неї ще ніхто не отримав».

Людина ніколи всіх таємниць Всесвіту не збагне, хоча за останні сто років у космології відкрилося багато того, про що вчені кінця XIX століття й не мріяли дізнатися.

– Те, що ми бачимо на небі, – це тільки одна свічка з двохсот, – наводить аналогію Іван Антонович. – За завісою наших знань – 99,5 відсотка таємниць Всесвіту. Ніхто досі не знає, що таке темна маса, темна енергія. Всесвіт нібито роздувається з прискоренням, але що його розштовхує на різні боки? При цьому галактики у скупченнях щось утримує. Отже, є прихована маса, та що це таке? Невідомо…

Здоров’я дарує… кропива

Попри зовнішню енергійність, бадьорість, професор Климишин зізнається, що втомився, і водночас каже: здоров’я йому протягом останніх багатьох років дарує… кропива.

– У цій рослині є величезні запаси всього, що потрібно людському організму, передусім – кремній, – впевнений співрозмовник. – Кавказці довго живуть завдяки своїй воді із багатим вмістом цього елементу. Коли хворів, вивчив свої легені, може, краще, ніж астрономію. Дізнався, що у нижній тканині легень кремнію удвічі більше, ніж у тканині верхівки. Тому туберкульоз в основному починається з верхівок, там, де вразливе місце і є менше кремнію. Господь Бог знає, що українцям треба, але мало хто користується цілющими якостями кропиви. Я ж зриваю її жмут, мию у теплій воді, дрібненько ріжу – і на пательню з двома-трьома ложками сметани та часником, закришивши…

Він досі не зраджує своєму дитячому захопленню – хоровому співу, іноді співає на хорах місцевої церкви. Духовні мелодії дають йому снаги до життя.

Ім’ям Івана Климишина названо відкриту у 1994 році малу планету між Марсом і Юпітером. Іван Антонович відмахується: «Та дайте спокій! Там тих камінців страшенно багато. Нема в тому нічого надзвичайного». За вагомі заслуги перед світовою науковою спільнотою та особисте визнання віри Папа Римський Бенедикт XVI нагородив ученого грамотою, «уділяючи своє апостольське благословення й бажаючи щедрої Божої благодаті та небесних ласк».

Світлана КЛОС,

Тернопільська область

 

 

 

 

• Нравится
•