Руками відчуває чуже біополе
Марія Сніжко із села Тріскині Сарненського району допомагає людям у біді уже понад 20 років. Руками жінка відчуває чуже біополе і безпомилково називає причину, що привела до неї. Тривалий час вона приховувала свій дар, бо не могла знайти йому пояснення. Нині цілителька скромно каже, що чудеса творить Бог, а вона молитвою лише просить його про допомогу.
– Колись я була нехудою жінкою, аж 126 кілограмів важила, – розповідає Марія Климівна. – Через надмірну вагу було важко ходити, задихалася, боліли ноги... Того вечора, як зараз пригадую, збиралася на ферму, а права нога настільки боліла, що ледве могла її торкнутися. Глянула на ікони, які висіли на стіні, і кажу: «Матінко Божа, якби ж ти знала, як мені болить!» Потрималася рукою за місце, що докучало найбільше. Встала – і болю наче ніколи й не було. Здивувалася, бо ж нічого, здається, не робила. Дорогою до корівника помітила, що зникла й задишка. Потім так само вилікувала чоловіку хвору спину.
Про свій дар жінка довго нікому не розповідала, бо й сама не могла знайти йому пояснення. Згодом прочитала пророцтва Нострадамуса і зрозуміла, що належить до тих людей, які можуть відчувати руками чуже біополе. Помолившись над людиною, долонями чує, що з нею та як їй допомогти.
– Колись одна родина із нашого села принесла до мене дитину. Хлопчику був уже рік, а він ще навіть голови не тримав, – пригадує тріскинська цілителька. – Тривалий час малого лікували у Рівному, та ніякого результату це не давало. Ненароком мама почула, як лікар казав практикантам, що ця дитина буде вмирати, бо під нігтями вже немає крові. Вона наробила крику, малюка забрали в реанімацію… Потім хтось із людей сказав, аби звернулася по допомогу до цілителів, бо якщо вже вони не врятують малого, то ніхто йому не допоможе. Принесли хлопчика до мене, а він водить за мною очима, ніби просить: «Бабо, врятуй мене». Роздягнули, а в нього животик, як барабан, здавалося, аж між реберцями випирав. Страшно було дивитися. Також у дитини дуже хрипіло серце. Сиділа над нею і не знала, з чого почати лікувати. Поклала малому руку на животика, прочитала «Отченаш!» – аж бачу, дитині стало легше. У малого був брак кальцію, порадила матері перемолоти кістки домашньої птиці й додавати у кашку. Після того випадку до мене й почали їхати люди.
Часто до Марії Сніжко приїздять вправляти диски, вивихи. Допомагає вона й діткам, які довго не розмовляють, мають погану вимову. З її поміччю пізнали щастя материнства й ті, кому медики поставили діагноз «безпліддя».
– Знаєте, люди їдуть зі всякою бідою – одні хворіють, іншим щось підкинули, третім поробили, – розказує жінка. – Буває, з таким «букетом» приїжджають, що аж волосся дибки стає: де в людині може взятися така ненависть, щоб бажати стільки зла іншим. Часто привозять речі чи фотографію родичів або близьких. Проте із цим мені працювати важко – трачу багато своєї енергії. Краще, звісно, коли людина сидить переді мною. Але у крайньому випадку прошу, щоб привозили не прані речі, а ті, які щойно носили. Взагалі можу допомогти людям у будь-якій біді, тільки перед раком крові я безсила. Однак моє лікування не діє на кровних родичів, собі також допомогти більше не можу.
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
| Comments: |
