«Без зору і слуху людина, як стовп»
Незрячий лучанин хоче повернути сліпій дружині хоча б слух
Сімейне ноу-хау – вони «розмовляють» руками за допомогою шрифта Брайля
Днями до редакції «Вісника+К» завітав Петро Дячук. Хоча сам він незрячий і без правої руки, допомоги прийшов просити не для себе, а для дружини, яка спочатку втратила зір, а згодом ще й оглухла.
Сам Петро Дячук народився повноцінною дитиною. Нещастя спіткало його у п’ятирічному віці. 21 квітня 1968 року на Пасху Петро бавився з іншими дітьми на рідному подвір’ї і знайшов на горищі гранату. Такий спадок лишився від дідуся Миколи Панасовича, який був в УПА і загинув від кулі «червоних». Петро не хотів віддавати «іграшку» нікому і тікав від старших дітей, якимось чином вирвав з гранати чеку, пролунав вибух. Зазвичай у таких ситуаціях це вірна смерть, але Бог послав Петрові інше випробування – майже усі осколки розсіялися у протилежний бік, але ударною хвилею йому відірвало праву руку, а також обпекло очі.
Тактильний годинник, який не дає загубитися у часі
Зі своєю дружиною Валентиною Мазурик Петро Дячук поєднав долю вже у зрілому віці. Вона теж мала вади зору – не бачила на одне око. Зрозуміло, що більшість домашніх клопотів були на її плечах. Але два роки тому у неї відшарувалася сітківка і на другому оці. Ще через кілька місяців жінку спіткала повна глухота.
– Лікар мені сказав, що сліпа людина та ще й без слуху, як стовп. Тому, якщо є можливість, то потрібно щось робити, аби адаптувати її до життя, – розповідає Петро Дячук.
Медики кажуть, що слух жінці ще можна повернути. Але є одне «але» – операція із вживлення імплантатів коштує 517 тисяч гривень. За 275 тисяч можна відновити роботу хоча б одного вуха. Про це зараз Петро Дячук мріє найбільше. А нині намагається зробити усе, щоб хоч якось полегшити страждання дружини. Пані Валентина дуже компанійська і навіть зараз намагається спілкуватися з друзями. Її «вухами» став чоловік.
– Коли до Валі дзвонять однокласниці, вона бере слухавку і сама з півгодини говорить те, що хотіла б розказати чи розпитати. Потім трубку передає мені, я слухаю відповіді і передаю їй усе мовою Брайля, якою навчив користуватись жінку. Так відбувається спілкування. Не знаю, чи зміг би я морально стерпіти таку повну ізоляцію від світу, – ділиться своїм болем Петро Дячук. – Коли Валентина ще чула, ми разом слухали аудіокниги. А тепер я сам не слухаю, мені якось незручно, що я можу, а вона ні.
Головною проблемою для Валентини Михайлівни є брак спілкування. Почала писати для чоловіка вірші. У них читається туга за красою природи, яку немає можливості бачити і навіть чути. Як зізнається пані Валентина, цього року ще й десяти разів не була на вулиці. Кожен вихід, хай це навіть у поліклініку, для неї подія.
Втративши слух і зір Валентина Мазурик почала писати вірші для чоловіка
– У мене життєве кредо – якщо не можеш змінити ситуацію, якомога швидше змирися з нею. А коли є хоч один шанс, борися до останнього, – каже Валентина Михайлівна.
До подружжя приходила соціальний працівник, але вирішили відмовитися від послуг, бо не хотіли терпіти відверто поганого ставлення.
– Їсти готуємо самі. Сам ходжу по продукти у супермаркет поруч з будинком. Дівчата мене уже знають і добре обслуговують. Дуже допомагає послуга, коли можна замовити супроводжуючого від центру зайнятості, – розповідає чоловік.
Важкі випробування, які послав Бог Петру Дячуку, не відвернули його від віри. Він народився у патріотичній родині, змалечку разом із мамою ходив до церкви. Нині чоловік є учасником єдиного в Україні церковного хору незрячих. Тут стали у нагоді гарний голос і вміння співати, набуте ще у хорі обласної організації українського товариства сліпих.
У церкві Петро Дячук щоразу отримує нагоду попросити за свою дружину Валентину. Їй 54 роки – ще жити й жити…
Нині Петро Омелянович оббиває пороги владних кабінетів, партійних офісів у пошуках допомоги. При цьому, розповідаючи про страшні для більшості з нас речі, він не виглядає, як загнана у кут людина, і вірить, що у світі ще достатньо хороших людей, які за своїми буденними проблемами все ж помічають тих, кому ще важче.
До збору коштів на операцію Валентині Мазурик може долучитися кожен. Їх слід переказувати за такими реквізитами: АТ «Дельта Банк», отримувач – Мазурик Валентина Михайлівна, код 2144119949, МФО 380236, призначення платежу – поповнення поточного рахунку, згідно з договором №00102676220513 від 22.05.2013 без ПДВ.
Сергій КРАЙВАНОВИЧ,
м. Луцьк
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО