Найстарішому жителю Ратнівщини – 105!
Гнат Федорович Коваль – учасник бойових дій Другої Світової війни, інвалід війни, а ще – найстарший житель Ратнівського району. В перший день липня зозуля накувала йому 105 років! Із поважним ювілеєм привітали фронтовика представники влади та ветеранських організацій селища та району. Вони вручили йому подарунки, квіти, а також вітальну адресу Президента України Віктора Януковича.
Гнат Федорович народився і більшу частину життя провів у селі Котуш нині Камінь-Каширського району, а останні майже десять років проживає із сім’єю єдиної доньки Віри у Ратному. Йому випала нелегка доля. Життєва дорога чоловіка пролягла крізь пекло війни, повоєнну розруху, а також поневіряння далеким Сибіром, де він прожив майже десять років у спецпоселеннях.
У травні 1944 року Гнат Коваль був мобілізований на фронт, прийняв присягу в запасному полку, а восени, уже після визволення району, потрапив стрільцем ручного кулемета у стрілецький полк, який воював у Прибалтиці. Визволяв Литву і Латвію. Пощастило демобілізуватися восени 1945 року цілим і неушкодженим – без поранень.
У 1947 році минулого століття Котуш став бригадним селом нового колгоспу. Люди неохоче вступали в господарство й віддавали нажите нелегкою працею майно. А тому органи влади вдалися до перевірених на той час методів агітації – на Далекий Схід, Сибір, Казахстан потягнулися ешелони з людьми, приреченими на роки поневірянь. Серед них був і Гнат Федорович, який на той час вважався ледь не першим господарем на селі, адже мав гектар орної землі й два – сінокосів (а дозволялося мати присадибну ділянку не більше півгектара). В одну мить чоловік утратив усе – майно безоплатно перейшло у власність колгоспу. Як зараз пригадує Гнат Коваль, що не встигла забрати влада у колгосп, те розібрали односельці. А забирати, пригадує, було що.
– П’ять чоловік підписалися тоді, що я куркуль, от мене і вивезли. Забрали й мого брата Івана, – розповів ветеран. – Коли висилали у Сибір, дозволили взяти із собою два мішка зерна, з якого потім хліб випікали. Один лише Господь знає, що мені довелося пережити.
Потрапили спецпоселенці в Іркутську область, село Глінковка.
Чоловік був дуже роботящий, любив землю, а тому й там вдалося розжитися господарством. Розповів, як посадив вперше там картоплю. У поле він вніс гній, з чого усі сміялися, проте коли в нього вродила хороша картопля, то було вже не до сміху.
– Улітку сіна накосив і продав господарю, а за ті гроші купив собі корову. Ліниві люди там жили, не мали чого їсти. Не раз було давав сусідам чи людям, з якими разом працювали, хліб і сало, аби з голоду не повмирали.
Коли закінчився термін поселення, то голова колгоспу вмовляв не їхати, залишитися, бо дуже вже працьовитим був куркуль Гнат.
Як виявилося, Гнат Федорович із роду довгожителів – його дідусь Микола теж прожив більше ста років.
| Comments: |
