Чи за кредит багатодітна сім’я позбудеться квартири?
У 2007 році Сергій та Неля Венгровські з Володимира-Волинського, щоб заплатити 50 тисяч гривень за навчання сина у київському виші, наважилися взяти позику в банку під заставу двокімнатної квартири. З того й почалися їхні біди та поневіряння.
Купив житло у власних дітей
Банківські працівники порадили батькам звернутися до опікунської ради, нотаріуса, адже у квартирі жили ще двоє неповнолітніх дітей. Вони мали відмовитися від належних їм часток нерухомості і продати їх батькові. Не дали б органи опіки дозволу – шлях до отримання кредиту було б заблоковано. Написані дитячим почерком заяви на ім’я міського голови про відчуження розглянули і затвердили на засіданні міськвиконкому, а на підставі рішення опікунська рада офіційно дозволила позбавити дітей житла. Укладаючи договір купівлі-продажу, щирість своїх намірів стосовно рідних кровинок батько доводив завіреними у нотаріуса чеками, мовляв, купив частки, відкрив синам банківські рахунки й поклав по 6700 гривень кожному (згідно з оцінкою нерухомості ЖЕКом). І нарешті банк готовий надати кредит (порадили брати в доларах). З легкою душею і чотирнадцятьма тисячами доларів у руках ішов Сергій додому.
– Я працював на цукровому заводі, кредит повертав регулярно – щомісяця по 200 доларів, – розповідає чоловік. – Але через фінансову кризу 2009 року зарплатню давали все рідше, курс долара зріс удвічі, зароблені гроші враз стали копійками. У березні мусив попросити кредитні канікули. Відмовили. Ледь зводячи кінці з кінцями, ще якось намагався платити, та врешті з’явився борг, і у серпні 2011-го банк звернувся до суду. Напередодні отримав листа: «Кредитним боржникам банк піднімає відсоткову ставку з 11,4% до 13,8».
Не встиг оговтатися, як виникла нова здирницька ідея: запропонували квартиру передати у розпорядження банку. Тож подружжя Венгровських з трьома дітьми тепер квартиронаймачі, що мають регулярно сплачувати за комунальні послуги і накопичувати суму, щоб згодом викупити своє житло і так повернути кредит. Наляканий безвихіддю боржник погодився навіть на це. Але раптом банк і в цьому відмовив, а позичальника викликали до суду.
– Банк знову мене здивував, – скаржиться Сергій. – Я мав повернути десять тисяч доларів, а з’ясувалося, що кредит раптом збільшився ще на сім тисяч. Представник банку пояснив, чому змінилася цифра, та простим людям у банківській термінології розібратися важко. Втім уклали мирову угоду. Я пообіцяв до кінця місяця сплатити 12 000 гривень (підсумок заборгованості й пені), обіцянки дотримав.
Борг реструктуризували. Тепер позичальник щомісяця носив у банк 3300 гривень. На цукровому почався сезон, зарплатня стабілізувалася. Пішли працювати дружина, старший син Сашко (перевівся на заочне відділення) і середній Олег. Майбутнє обіцяло бути безхмарним. Піддалася на віру стабільності й родина Венгровських. Та приємні події були тимчасовими.
Банку заборгували 19 тисяч доларів
– Остаточно перестав повертати кредит у лютому 2012 року, – продовжує глава сімейства. – А тут і цукровий завод офіційно збанкрутував. Я безробітний. Просив допомоги у керівництва заводу – сума боргу вже сягнула 19 тисяч доларів. Мені відмовили. Повернути такий борг самотужки для нас нереально. Банку й гроші виявилися не потрібні, він попросив суд позбавити нас житла.
Спробу втримати квартиру зробила дружина Сергія. Неля Леонідівна пішла в суд із зустрічним позовом і звинуватила органи опіки та піклування у халатному виконанні професійних обов’язків. На момент оформлення кредиту найменшому Івану було лише десять років, отже, в іпотеку передали майно, яке частково належало малолітньому. Мовляв, спеціалісти служби у справах сім’ї, дітей та молоді не повинні були давати дозволу на відчуження майнових часток дітьми. А коли помилка сталася, то позивачка вимагає визнати кредитний договір недійсним, посилаючись на ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», у якій йдеться: «Неприпустимо зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо житлових приміщень». Персональну відповідальність за це несуть посадові особи органів опіки та піклування. Неля Леонідівна також вимагає визнати недійсним договір купівлі-продажу, позаяк належна дітям частка батькові не передавалася, а кошти були внесені на рахунок «про людське око», бо тато одразу ж і зняв їх.
У сутичці позовів переміг банк. Суд підтвердив його право виселити з помешкання трьох дітей з батьками, а заставний предмет продати. В апеляційний суд звертаються вже двоє молодших Венгровських – Олег та Іван (представник останнього – мама). В документі йдеться про батьків, які зобов’язані дбати про збереження майна дитини, а органи опіки і піклування, перш ніж дати вищезазначений дозвіл, повинні місяць проводити спеціальну перевірку, аби переконатися, що збереження права дитини на житло гарантоване. На вимогу опікунської ради батьки вказали адресу альтернативного житла у разі втрати заставної квартири. Сергій Венгровський стверджував, що це будинок його матері, який знаходиться на вулиці Шевченка. Але з’ясувалося – дім належить сестрі Сергія, і ніхто з родини Венгровських до нього відношення не має. Більше того – власники нікому не давали згоди на забезпечення неповнолітніх племінників житлом. Саме ця обставина мала б зупинити опікунську раду, вважають чоловік з дружиною. Позивачі переконані: протиправне позбавлення їх права власності було наперед спланованим «обізнаними у цій діяльності особами».
Органи опіки і піклування цей випадок коментувати відмовляються.
Христина ПАВЛЮК,
Волинська область
P.S. Доки матеріал готувався до друку, стало відомо, що рішенням Волинського апеляційного суду дії банку щодо сім’ї Венгровських визнано неправомірними. Квартира залишилася власністю родини, а банк зобов’язали зробити перерахунок заборгованості по кредиту з метою зменшення відсоткової ставки. Хай ця історія стане повчальною для інших. Береш кредит – подумай, як його будеш віддавати.
| Comments: |
