Газета «Вісник+К» започатковує нову рубрику – «Вісниківське село». Саме у ній ми будемо розповідати про наших надійних друзів – читачів. З ними два роки тому редакція проводила зустрічі у Більській Волі Володимирецького району, Острожці Млинівського району Рівненської області та Велимчі Ратнівського району Волинської області. І ось ми знову на Ратнівщині. Читачів «Вісника+К» у цьому селі додалося. Сьогодні видання читають аж у 371 оселі. Як живуть наші друзі, хто є найактивнішим читачем, як люди знаходять час для читання, адже сьогодні в селі стільки клопотів на городі, що й голови нема коли підняти – це все ми вирішили з’ясувати і в листонош, і у господарів.
За газету спочатку береться господар, а потім усі інші
Велимче належить до сіл-старожилів, адже йому виповнилося понад п’ятсот літ. Хоч і розташоване у глибинці району, однак до неперспективних не належить. Навпаки, як розповів сільський голова Василь Філозоф, це населений пункт з майбутнім. Адже народжуваність тут переважає над смертністю. Щороку на світ з’являється до 50 діток. По сільській раді нараховується 789 господарств, де проживає майже три тисячі людей. Четверта частина – діти. Виживає Велимче за рахунок сільського господарства. Багато люду виїжджає на заробітки у Росію.
– Наші господарі важко працюють, – розповідає Любов Летич, завідувачка поштового відділення. – Однак знаходять час і для читання. Ми отримуємо 1300 примірників періодики, та «Вісника+К» передплачують найбільше: у кожній другій хаті. Є попит і на журнал «Люди і долі». Наших трударів цікавлять новини не тільки з нашої області, але й сусідніх, невигадані історії, тематичні сторінки, де порушуються злободенні проблеми.
Разом з Любою Дмитрівною у поштовому відділенні трудяться листоноші Людмила Повх та Тетяна Наход. До речі, вони свій день народження відзначають в один день – 5 травня. Цього року він співпав з великим святом – Великоднем. Велимчанським поштовикам доводиться долати не один кілометр велосипедом, щоб розвести газети та журнали.
Любов Дмитрівна, яка тридцять літ відпрацювала в галузі, каже, що колись на пошті був коник. Ним розвозили людям не тільки газети та журнали, а й посилки.
– То в селі найкращий транспорт. І навіть зараз він би згодився. Бо коли негода, то по наших вулицях без гумовців не пройдеш, – додає начальник місцевої пошти.
– Є люди, які неодмінно хочуть отримати періодику в день випуску, – розповідає Тетяна Миколаївна. – От, наприклад, Василь Капітула. Хоч має чоловік за плечима понад сім десятків літ, але в його оселю надходить щотижня кілька газет і журналів. Якби всі так в селі читали, то наше поштове відділення було б найуспішнішим в області з передплати. Та й «Вісника» пенсіонер полюбив з самого початку його виходу.
Василь Герасимович каже, що спочатку він перечитує пресу, а потім уже решта членів родини.
– Я завжди багато читав, – зізнається. – І коли працював у торгівлі експедитором, продавцем, і коли перейшов у колгосп, звідки й на пенсію провели. Мав велику сім’ю, виростили з дружиною Ольгою п’ятеро дітей. А щоб можна було більше взяти города, то й змушений був перейти працювати у сільське господарство. Адже утримував корівчину, бичків, а добрий сінокіс давали тільки членам колгоспу. Тому й трудився там. Шкода, що зараз його вже нема. Багато люду втратили роботу. Самотужки виживають. Ось і мій син працює у власному господарстві: допомагаємо йому утримувати дві корови, кобилу, лоша, нажили тракторця. Вирощуємо картоплю, моркву. Однак зі збутом проблеми. Цього року пощастило тільки худобі: вдосталь наїлася моркви. Бо її купували лишень по 70 копійок за кілограм.
Зекономили гроші – купили для всіх дітей сільгосптехніку
А от Ольга Федорівна Коляда на пенсію пішла за станом здоров’я, пропрацювавши у місцевій школі не один десяток літ. Каже, що дуже сумувала за дітьми. Навіть зараз береже вазон, який подарували її вихованці. Він щедро віддячує жінці за турботу і щороку дарує багато квітів. Не тільки вони – захоплення жінки. Любить вирощувати й городину. Коли ми завітали на її подвір’я, там вже у відкритому грунті майже цвіли помідори.
То тепер, здавалося б, у родині повна чаша: гарний, зі смаком реставрований будинок, і в хаті, і на подвір’ї квіти, скрізь порядок.
– А був час, коли ми спиналися на ноги, будували з чоловіком хату, працювали на своєму господарстві. Траплялося, що зошити доводилося перевіряти вночі, – пригадує Ольга Федорівна. – Та й тепер не сидимо склавши руки. Син з невісткою бізнесом займаються, а ми з дідом все більше на полі трудимося. Заощадили кошти і купили з чоловіком комбайн, трактора, саджалку. Щоб ними могли користуватися й діти, які вже мають власні сім’ї. Родина у нас дружна, коли потрібно, завше виручать один одного, допоможуть.
От тільки нарікає жінка, що збут картоплі минулого року був нікудишній. Не порівняєш з одним щасливим роком, коли подружжя Колядів за сезон за бульбу вторговували стільки коштів, що справили доньці весілля, ще й на придане вистачало.
Також Ольгу Федорівну вражає, що люди стали більше пити:
– Якби менше витрачали на горілку, то б заможніше жили, – переконана жінка, яка також є читачкою нашої газети.
Надія Мажула виховала шестеро дітей. Жінка працювала в ланці, у городній бригаді, техпрацівницею у школі, робітницею цегельного заводу.
– Уявляєте, колись в селі був цегельний завод. Як добре: люди мали вибір на ринку праці – не те, що тепер, – журиться Надія Іванівна. – Мені то вже все одно: маю за плечима шістдесят літ. А от молодь шкода. Змушена шукати шматка хліба далеко від України. Чоловіки перекладають на плечі дружин всю домашню роботу, а самі їдуть на заробітки в Москву чи Пітер.
Окрім того, що сім’я утримує чимале підсобне господарство, жінка ще й викроює хвилинку для вишивання рушників та ікон. Багато з них подарувала рідним, адже має велику родину, 15 внуків. Та попри зайнятість, вечорами знаходить час і для читання газет, насамперед «Вісника+К». Каже, що з видання дізнається про те, що відбувається не тільки в області, але й за її межами.
Дошкільнята навчаються у двох приміщеннях і чекають на третє
А от директору навчально-виховного комплексу села Велимче Тетяні Павлович хотілося б більше новин дізнаватися про галузь освіти та культури, про нові дитячі садочки, які відкривають у волинських селах. От і у Велимчі запрацювало ще одне приміщення дошкільного закладу.
– Однак проблему все одно не вирішено, – каже Тетяна Володимирівна. – На сьогодні зареєстровано від батьків 106 заяв з проханням охопити їхніх дітей дошкільною освітою. У відреставрованому приміщенні навчається 46 школярів, в типовому – 38. Тож ми просимо владу, щоб посприяла відновити ще одне приміщення. І проблему було б знято.
Сьогодні у велимчанській школі навчається 375 дітей. Наступного року на підготовку піде 54 дитини.
Всього дітлахів від народження до шести років понад триста. Тож майбутнє у цього населеного пункту й справді є – допоки у ньому будуть народжуватися нові сім’ї, лелеки приноситимуть немовлят, зводитимуться добротні оселі, не облогуватиме нива, а у господарствах трударів і хрюкатиме, і мукатиме. Тож хіба не варті доброго слова ці працелюбні люди?
Марія ДУБУК,
Волинська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
Comments: |