Селянин без землі, як Борбин без одноосібників

Тутешні люди не кооперуються і не здають паї в оренду

Село Борбин Млинівського району із майже тисячею мешканців одне з небагатьох в Україні, де кожен господар – одноосібник. Тобто тутешні селяни не кооперуються, не здають земельні паї у колективну оренду, а на всі сто відсотків ведуть господарство індивідуально. Одні доволі успішно, доводячи, що із землі можна мати хороший зиск. Інші – без надмірних доходів. Є й такі, хто, працюючи на землі, залишився торік у програші, та водночас покладає надії на цьогорічні врожаї. Але факт залишається фактом: у Борбині владарює селянська одноосібність.

Під дулами автоматів заганяли у колгосп

– Борбин вважається доволі дружним селом, – зазначає Анатолій Троцюк, голова Уїздецької сільської ради, до якої належить Борбин. – Коли необхідно, люди збираються на толоку, допомагають один одному. Але отримавши земельні паї, не стали кооперуватися, а самостійно обробляють землю. Вочевидь, це вже своєрідна традиція для села – мати власний шмат. Певно, це пішло з того часу, коли у 1949 році на тутешніх землях створювався колгосп. Тоді до завершення визначеного строку колективізації в Острожецькому районі залишалося обмаль часу, а у Борбині та сусідніх з ним Пісникові, Богушівці справа ніяк не могла зрушитися з місця. І тоді місцевих господарів партійне начальство зібрало у школі: спочатку агітувало писати заяви до колгоспу, а потім, нічого цим не добившись, вдалося до іншого методу – зброї. Ось так під дулами автоматів і створювався на тутешніх теренах колгосп. Ще й досі у декого з борбинців незагойною «пам’яткою» про цей період є викручені в одвірках дверей пальці…

Але згаданий гіркий урок історії в далекому минулому. А яким же є нинішнє господарювання борбинських селян? Відповідь на це питання найперше намагаюся знайти у сільського голови.

– Почну із себе, – каже Анатолій Троцюк. – Мій дід та батько завжди казали, що на землі дуже не розживешся, але якщо їй віддаватися серцем і душею, то без хліба ніколи не залишишся. У цьому переконався на власному досвіді, бо на чиновницьку зарплатню такої сім’ї, як у мене (дев’ятеро дітей), не утримаєш. Отож гуртом обробляємо 12 пайових гектарів, маємо у господарстві корову, трьох биків, двадцятеро свиней. Встаю рано-вранці, до восьмої години пораюся по господарству… Головне, що у кожного в сім’ї є бажання працювати. А от із зиском від роботи на землі якось не завше гладко виходить.

– Особливо з молоком, – доповнює розмову ще один борбинець Петро Устимчук. – Торік було, що кожного дня здавав по сто і більше літрів молока (утримує три корови – авт.). Ціну заготівельники спочатку обіцяли в межах двох з половиною гривень за літр, а при розрахунку виявилася гривня сімдесят копійок. Кажуть, то така зривка. Питається: за що?! За молоко, яке за жирністю та смаком, як золото. Отак і дурять нас, селян. Цього року молока ще не здавав, але за такими цінами, виходить, воно майже дармове. Не пропаде, звичайно, є у нас кому його пити, адже з дружиною Тетяною виховуємо дванадцятеро дітей. А хочеться ж і гроша якогось заробити. Трохи зиску дає садівництво, яким я плідно займаюся. Особливо полюбляю щеплювати дерева, вирощувати нові сорти. Цього року, приміром, чекаю рясного врожаю від спарених яблунь-персиків, яблунь-груш. Сім років їздив на будівництво у Німеччину, і навчився там не тільки будівельній справі, але й картопляній.

– Картопля – то, мабуть, основна сільгоспкультура, на якій тримається наш Борбин, – розмірковує Наталія Луцюк, яка у власному господарстві, що вимірюється десятьма гектарами поля, двома корівками, чотирма бичками, трьома з половиною десятками свиней, ставку робить на дві культури – пшеницю та картоплю. – Раніше мали також чималий клин цукрових буряків. Але за таку ціну – 50 кілограмів цукру за тонну буряка – стало геть невигідно його сіяти та обробляти. Картопля теж дещо примхлива у ціні. Торік заготівельники брали її у селі і по шістдесят, і по вісімдесят копійок за кіло. Натомість той, хто дотримав бульбу до весни, зміг продати майже за дві гривні.

Цьогоріч сподіваюся обробити десять гектарів поля буде легше, бо придбали трактора МТЗ. Порівняти його з кіньми – як кажуть, небо і земля. Старший син Максим (а всього у нас п’ятеро дітей) дуже облюбував техніку, допомагає нам. На зиму переорав увесь наявний лан, восени посіяли чотири гектари пшениці… Як піде Максим десь вчитися, навіть не уявляю, як ми справлятимемося з польовими роботами.

Чи не у кожній хаті є трактор або комбайн

Згадане Наталією Луцюк придбання техніки – не тільки хороша підвалина для її господарства, але й своєрідна особливість всього Борбина. Так, лише за останніх півроку в населеному пункті з’явився десяток придбаних тракторів. Має село більше двадцяти зернових комбайнів. Так що навантаження на руки, як стверджує борбинець Юрій Козак, який щойно обзавівся тракторцем, меншає, але поряд з цим пропонує порівняти ціни. За беушного трактора йому довелося заплатити 25 тисяч гривень, а худобу нині можна продати від сили по 12 гривень за кілограм живої ваги. Не важко порахувати, скільки треба виростити цих кілограмів селянинові, щоб мати якусь техніку… І все ж, попри зневіру, труднощі, село залишається вірним собі – господарює на землі, а заодно й нинішнього року не дасть облогувати жодному гектарові.

– Торік засадили картоплею п’ять гектарів, – розповідає Ольга Рабійчук, – зібрали доволі хороший урожай. «Санта» вродила навіть до 400 центнерів з гектара. Але водночас стикнулися з двома проблемами. Перша – це зберігання картоплі. Тут потрібні спеціальні картоплесховища, бо ось такі, земляні, як у нас, під час нинішньої зими не дуже добре себе виправдали. Надто багато відходів. Ми вже навіть спеціально порівнювали: якщо восени картоплю продати по гривні за кіло, то виходить те саме, що нині по дві гривні. По-друге, зважаючи на торішню ціну у 60-80 копійок, спочатку прийняли рішення скоротити площі під бульбу вдвічі-втричі. Але ось тепер, навесні, коли ціна почала знову підніматися, передумали. Залишатимемо під картоплею такий же шматок поля. Сподіваємося, що виграємо.

Сергій НОВАК,

Рівненська область

 

 

• Нравится
•