Від березневого снігу у Більській Волі завалилися теплиці
З кожним роком на цю справу треба все більше грошей
Віктор ФЕДЧУК
Коли у Більській Волі, що у Володимирецькому районі, не стало роботи, люди почали будувати теплиці та вирощувати огірки. Заїхавши в село, одразу бачимо, що люди тут без діла не сидять. Чи не біля кожної оселі стоять по два, а то і три шалаші, обтягнуті поліетиленовою плівкою. Сьогодні на території сільської ради, а це чотири села, нараховується понад 300 парників.
Щоб рослини не вимокли, обкопували теплиці
– Останніми роками теплиці у нас будуються мало, одиниці беруться починати цю справу. Воно і не дивно – матеріали дорожчають, а продукція у ціні не надто зростає, – каже голова Більсько-волянської сільської ради Сергій Жмурак. – Селяни важко працюють, позичають гроші на матеріали, насіння… А щойно починаються роботи, взагалі оселяються у теплицях. Чимало клопотів господарям завдала цьогорічна зима. У багатьох від березневого снігу теплиці позавалювалися, загинула розсада, яку встигли висадити. Дехто із селян після цього покинув огіркову справу. Люди не були готові до такої зими. На території нашої сільської ради стояли кілька закинутих будинків, то їх розібрали на дрова. Теплиці обігрівали, хто чим міг. Зазвичай, у таку пору вирощена у нас продукція продається повним ходом, а цього року лише окремі господарі по кілька кілограмів здали. Багато жителів власними мікроавтобусами возять огірки на оптові ринки до Києва, Львова, Ковеля та Луцька. Наші господарі вже мають 30 бусів, тож об’єднуються у такі собі кооперації, і той, чий транспорт, везе товар продавати.
Затяжну зиму відчула і родина Федчуків. 27-річний Віталій розповідає, що у березні зі своїх теплиць сніг згрібав двічі на день. Намети були такі, що по них піднімався на дах. Кожні сорок хвилин підкидав колоди у котел, аби висаджені рослини не замерзли.
– Коли був сніг та мороз, це було ще півбіди, справжні клопоти почалися, коли все стало танути, – розповідає Віталій Федчук. – Наші теплиці знаходяться у низині, і їх підтоплювало. Доводилося обкопувати парники рівчаками, робити відводи до лісу, аби вода збігала. Але усе, дякувати Богу, обійшлося, не бродили між рядками, як інші господарі. Он у сусіда рослини взагалі загинули через надмірну вологу, довелося ще раз висаджувати.
Доки ціна тримається – на ринок
Федчуки зізнаються, що будувати теплиці стає дедалі дорожче. Якщо кілька років тому, аби поставити парник на 15 сотках землі, треба було вкласти приблизно сім-дев’ять тисяч гривень, то тепер – аж 35 тисяч.
– Наприклад, рулон поліетиленової плівки коштує 1200 гривень, їх потрібно два, за 25-кілограмовий мішок підживки просять від 320 до 600 гривень, за причіп дров, якими обігріваємо рослини, треба віддати 2500 гривень, – продовжує Віталій. – Наступного року, коли все це вже є, спорудження теплиці, звичайно, обходиться дещо дешевше. Але ж технології не стоять на місці, постійно з’являється щось нове, досконаліше. Мій брат Олександр уже три роки обігріває свої теплиці паровим опаленням.
Недешево коштує і голландське насіння, яке родина сіє вже чимало років, шпагат, по якому огірки плетуться вгору. Федчуки вирощують сорт «Амур». Ці огірки, кажуть, самозапильні і добре родять. Пробували розводити на продаж і помідори, але це надто невигідна справа. Біля них, кажуть, треба довго возитися, тож нині садять лише для себе.
– Знаєте, хто цим ніколи не займався, тому не зрозуміти, скільки праці, сил та здоров’я треба віддати, аби щось виростити, – долучається до розмови мати Віталія Ольга Іванівна. – Добре, якщо є урожай і гарно продається, тоді й копійку заробити можна. А якщо ні? Дзвонив старший син Саша, він у Києві продає огірки. Перед святами, каже, торги йдуть зовсім кепсько. Якщо у попередні роки усю партію забирав один покупець, то тепер більше двох-трьох ящиків не беруть. Нещодавно у село приїжджала машина, за кілограм продукції давали по 19 гривень. Начебто й немало, але ж якщо порахувати, скільки у неї вкладено, ціна – безцінь.
Трудитися, не покладаючи рук, селянам доводиться з лютого до червня: підготувати грунт, посіяти насіння, через 30 днів рослини висадити у землю, полити… Так, власне, і проходять дні та роки більшості жителів Більської Волі.
Поки спілкувалися з матір’ю і сином, з польових робіт повернувся глава родини Віктор Іванович. Чоловік трактором возив добриво на городи. Зітхає, що колись за огіркові гроші можна було і техніку придбати, і хату збудувати. Зараз обжитися цим всім не так легко.
– Це колись ми за рахунок теплиць жили, а тепер виживаємо, – підсумовує чоловік. – Проте нікуди не подінешся, мусиш крутитися. Така вже вона, селянська доля.
Поки ціна на зелений товар тримається, Федчуки, як і більшість людей, його реалізовують. Коли ціна впаде, роблять консервні запаси на зиму, а потім і взагалі годують огірками худобу.
Марія МАРТИНЮК,
Рівненська область
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО
| Comments: |
