Поліцейський з Нью-Йорка дарує крашанки дітям
Мешканці містечка Берестечко вже звикли до цього імпозантного чоловіка, який з американським акцентом кожному каже: «Добрий день». За шість років життя в Україні Герберт Гавер вивчив кілька загальновживаних слів, якими спілкується з дорослими. З дітьми ж порозумівся набагато швидше завдяки своїй доброті та… шоколадним цукеркам.
Герберт Гавер святкує Пасху разом з дітьми
Знаючи, що наш співрозмовник не вельми розуміє українську, попросили допомоги у директора місцевої школи Надії Мороз. Вона порекомендувала у помічники вчительку англійської мови Руслану Душко. Завдяки комунікабельності та професіоналізму педагога ми дізналися історію життя Герберта Гавера.
Про Україну Герберт чув ще хлопчаком, адже його прабабуся по материній лінії народилася і деякий час жила у Києві, а згодом виїхала з батьками до Німеччини. Там він і народився, а школярем разом з бабусею та дідусем переїхав до Нью-Йорка. Ставши дорослим, обрав почесний, але небезпечний шлях поліцейського. П’ять років охороняв спокій у Нью-Йорку, згодом перевівся на Аляску. Незважаючи на холодний клімат півострова, у Герберта про цей період життя найтепліші спогади: там прекрасна риболовля і собаки-друзі. Вийшовши на пенсію, чоловік почав подорожувати. Об’їздив чимало куточків світу, а в Об’єднаних Арабських Еміратах зустрів жінку своєї мрії. Так думав тоді, спілкуючись з українкою, яка народилася у Берестечку. Окрилений приємними емоціями, американець вклав свої гроші у бізнес красуні, а вона зникла. Сердечний чоловік почав переживати, чи не сталося чогось поганого, поїхав у Берестечко, і тут остаточно пересвідчився, що його обдурили. Проте красиве містечко та природа так сподобалися іноземцю, що вирішив тут оселитися.
– Купив напіврозвалену хатину, – розповідає Герберт. – Першу ніч ночував на підлозі. Вікон не було, то через дірки сніг вкривав мене. Почувався, як на Алясці.
З тих пір минуло шість років. Нині його оселя охайна та доглянута. Одна кімната оформлена в українському стилі: з дубовою скринею, розмальованою піччю, картинами. Інша – наповнена спогадами про Аляску: фото риболовлі, собак, стилізовані капелюхи. Через дорогу від нової домівки тече річечка, де американець полюбляє рибалити. Знає усіх місцевих рибалок, а вони жартома називають його «крейзи», тобто божевільним, бо одного разу випустив у річку велику щуку – шкода стало. Може, дорослі вважають Герберта диваком, а от місцеві дітлахи одразу уподобали незвичного сусіда. З усієї вулиці збігаються гратися до його обійстя.
– Заглядають у вікна. Стукають, чи я є, – усміхається чоловік.
Особливо гамірно на подвір’ї у Великодні дні. Як і всі, Герберт готується до свята. На ринку купує яйця, фарбує їх. Як це робити, пам’ятає з юності, коли жив у Німеччині, там теж є така традиція. А оскільки рідних, щоб ходити у гості та обмінюватися крашанками, в Україні не має, вони залишились в Америці, то старається для дітей. Щоб їм було цікавіше, вигадав своєрідну гру. У різних місцях на вулиці та подвір’ї ховає крашанки, а хлопчики та дівчатка шукають їх. Кому пощастить, забирає собі, та ще й цукерки у подарунок отримує. Мами, які слухали нашу розмову, підтвердили, що діти з нетерпінням чекають Великодня, аби бігти до діда Герберта по крашанки.
– А як же Ви спілкуєтеся з малечею? – не втримуюся від запитання.
– Деякі слова розумію, але більше допомагають жести та цукерки, – весело підморгує чоловік. – До мене щодня приходять діти. Пісеньки співають, граються, навіть моркву допомагали сіяти.
– А паски приносили на свято?
– Було й таке. Як мами дадуть, то зі мною діляться.
На столі у кімнаті в лозовому кошичку лежать дерев’яні писанки. Їх купив чоловік у Львові. Герберт об’їздив уже майже всю Україну, каже, що особливо подобається в Карпатах, гори нагадують йому про Аляску. Коли надто сумно стає за тим краєм, чоловік збирає чемодани і їде в Америку, але довго там не затримується, бо й Берестечко теж встиг полюбити.
Руслана ТАТАРИН,
Волинська область
Фото автора
| Comments: |
