Місто Дубно обплутане павутиною княжих підземель
За розгалуженістю підземних ходів місто Дубно – одне з найпримітніших в Україні, вважає корінний дубенчанин Леонід Федорович Мосійчук, який у дитинстві на власні очі бачив і торував ці підземелля, зведені у середньовіччі за князів Острозьких. А потім, як директор комунального підприємства «Архітектор», всерйоз задумався над створенням карти таємних дубенських мереж.
У дубенському підземеллі рятувався син Тараса Бульби
До провалів місту Дубну не звикати. На вулицях чи городах, навесні чи восени часто колишні копанки не витримують ваги землі та часу. Недавно, приміром, на подвір’ї Сидорчуків на вулиці Забрама під землю пішов квітник перед будинком. А ще раніше у господарстві Василя Захарчука потерпіла вишенька – як росла, так і опустилася в землю на весь свій зріст.
– А ще бувало, що під землю йшло дерево висотою у три метри, – розповідає Леонід Мосійчук, – ось такі вони підступні, ці нерозвідані дубенські підземелля. Вперше про них я довідався у дитинстві. Спочатку з розповіді батьків, які тут, у Дубні, мешкали. Потім – прочитавши повість Миколи Гоголя «Тарас Бульба». Пригадуєте: у її сюжеті є епізод, коли син Бульби Андрій потайки пробирається до черниці у монастир, а на сторожі біля таємного входу стоїть монах. Так ось, ми, група хлопчаків, якось вирішили розвідати той описаний Гоголем підземний хід, що простягнувся до монастиря. Старші хлопці опустилися у колодязь неподалік від Луцької брами – він був початком ходу, а ми, молодші, стоїмо на сторожі… Аж раптом бачимо: пруть наші друзі з колодязя, аж захекалися. Коли ж врешті-решт заспокоїлися, розказали, що дуже налякав їх скелет при вході у підземний хід. Їм видалося, що це колишній монах, який оберігав і продовжує оберігати підземелля.
Під землею вільно почувався вершник на коні
– Потім, коли у скверику неподалік Свято-Миколаївської церкви утворилося провалля, – продовжує розмову дослідник, – я уже сам залазив у яму. То був справжній підземний хід, який вів від згаданого православного храму у напрямку польського костелу. На жаль, шлях як в один, так і другий бік зупиняли земляні завали. Ми навіть хотіли їх розчистити. Але доки збиралися, дорослі засипали провалля. Втім, і нині можна дослідити згадану підземну вітку. Річ в тім, що в місті зберігся так званий будинок Будьонного (назва походить від того, що під час громадянської війни більше року тут жили відомі воєначальники Будьонний та Ворошилов). Через підвал ця будівля з’єднувалася з підземкою. Коли ж у ній поселилися інші мешканці, хід до підземної вітки замурували. Це перекриття стоїть понині, а про ходи забули. На цьому напрямку теж траплялися обвали. Я залазив туди, проходив декілька десятків метрів. На жаль, далі шлях перетинало завалля. Загалом в усіх обстежених мною випадках проглядалися однакові параметри – висота підземної копанки сягала від двох метрів до двох метрів сорока сантиметрів, ширина – півтора метра. Стіни в основному глиняні. Муровані не траплялися, хоч з розповідей земляків доводилося чути, що неподалік замку вони такі. В окремих місцях висота підземелля така, що й вершник на коні міг проїхати.
Карта-схема зникла, але відтворити її реально
– За вивчення підземних ходів під містом Дубном, на жаль, всерйоз ніхто й не брався, – продовжує розмову дубенчанин, – правда, при колишньому Союзі цією справою неабияк зацікавилося двоє ентузіастів, старший з яких, пригадую, мав прізвище Міліцин. Тільки-но випадали вихідні, як вони вирушали на Тараканівський форт, у Дубенський замок, опускалися у колодязі, розкопували заглибини. Одні казали, що то їхнє хобі. Інші – що вони шукають княжі скарби. Треті – що мають карту схованок єврейського золота. Зрештою, справа дійшла до КДБ, і після цього ентузіазм у Міліціна та його друга до дубенських підземок пропав назавше.
Втім, саме тоді зайшла мова про те, щоб на офіційному рівні провести обстеження існуючих ходів, скласти карту-схему підземних віток. Особливо активно почала «мусуватися» ця тема на початку вісімдесятих років минулого століття. І вона мала під собою реальне підгрунтя, адже часто при будівництві нових будівель робітники натрапляли на провалля, а старі будинки, особливо після рясних дощів, давали тріщини. Конче потрібен був план, який унеможливлював би потрапляння наземних споруд на підземні. Але від розмов до діла так і не перейшли. Минули відтоді десятиліття, проблема залишилася актуальною. Чи можна її нині вирішити? Звичайно. Тим паче, що зараз є суперсучасні прилади, здатні зафіксувати будь-які глибинні прояви. Просто варто виявити зацікавленість, розуміння та принциповість. Одним з кроків уперед може стати концепція регенерації історичної частини Дубна.
Сергій Новак,
Рівненська область
| Comments: |
