Вік і доля криниць, як у людей. Одні швидко замулюються, осипаються, каламутніють. Інші служать людям довго-предовго, по сто і більше років, даючи наснагу для життя. Але навіть вони – не рівня криниці, що у селі Боремель Демидівського району.
За переказами, їй уже майже двісті п’ятдесят років. З’явилася вона ще у ХVІІІ столітті, коли діючим був Свято-Михайлівський храм. Її викопали якраз неподалік від дерев’яної церквиці, щоб люд, прийшовши на службу Божу, міг втамувати спрагу. З неї також брали воду на освячення, для побутових потреб.
Але з часом сталися суттєві зміни. Церкву зруйнували, від неї й сліду не лишилося. Храмове обійстя також змінило своє призначення. Тут оселилися поляки. Потім житло у них викупили українці. Перебудували все на власний манер.
А криниця тим часом як стояла, так і продовжувала стояти. Більше того, не зраджувала людям у своїй життєдайній місії – не шкодувала водиці нікому. Свого часу, у 40-х роках минулого століття, навіть тайником для повстанців слугувала. Одні зв’язкові у цямрині ховали депеші, інші – забирали.
Нині боремельська криниця належить Ользі Бончковській.
– Цей будинок наша родина купила у 1965 році, – каже боремельчанка, – дісталася нам і криниця. Причому нею попередні власники навіть «набивали» ціну на обійстя, наголошуючи на «історичності» цього місця. Підтверджували це і викарбуваним століттям на криничному крузі. А ще «козиряли» водою з криниці. Вона справді була доволі приємною на смак. Зрештою, не втратила своїх властивостей і понині. Тут, на глибині п’ятнадцяти метрів – крейдяний шар. Рівень води завжди однаковий. Щоправда, криницею менше користуємося – бо є водопровід. Але коли немає в крані води, чимало односельців біжать сюди. Тож криниця, по суті, для нашого сільського закутка, як той бронепоїзд на запасній колії.
У планах Ольги Бончковської – спорудити над криницею новий дашок, але неодмінно в історичному стилі. Щоб не забувалася минувшина, пов’язана з багатьма попередніми поколіннями.
Сергій Новак,
Рівненська область
Comments: |