Я несу цей гріх через усе життя…
У двадцять років я полюбила хлопця, старшого від мене на три роки. Думала, що це кохання всього життя. Як він гарно освідчувався мені, як пригортав, як шепотів на вушко, що я єдина у нього!
Буду мамою!
Я літала на крилах, нікого та нічого не чула. До одного вечора, коли зрозуміла, що вагітна. Спочатку я зраділа. Чомусь здалося, зараз Андрій прийде, почує таку чудову новину, підхопить мене на руки і закружляє по кімнаті.
Яка ж дурненька я була. «Позбудься дитини», – як окропом ошпарило вуха, щоки. Десь під серцем занило, а до горла підкотився клубок. Сльози текли, коли намагалась взяти його за руку. Думала, коханий відчує дотик і зміниться. Зрозуміє, що наговорив зайвого.
Ні, не змінився. Відштовхнув. Пішов, грюкнувши дверима. Картала себе лише за те, що була необачною. Я майже ненавиділа цю дитину. Ту невинну душу, яка з появою на світ ставила хрест на моєму навчанні, моїй кар’єрі. Яка так невчасно з’явилася у мене під серцем.
Через кілька днів прийшов Андрій. Кинув на стіл гроші – на аборт. Він пішов, а я дивилась на ті гроші, і здавалося, вони від самого сатани.
Уявила, як приїду в село. Як мама дивитиметься з-під лоба на мене, а тато буде соромитися доньки, яка народила безбатченка. Боже, думала я, навіщо ти даєш мені таке випробування! Я не зможу його витримати.
І я наважилась на гріх. Гріх, який потім, усе життя домокловим мечем висітиме над моєю головою. Нагадуватиме, що я убила власну дитину.
Переконувала себе, що виходу нема
…До гінеколога прийшла на п’ятому тижні вагітності. Тільки тепер, через 25 років, розумію: я зробила помилку!
Та тоді, сидячи і чекаючи своєї черги, я казала собі, що скоро все мине і забудеться, як страшний сон. Нарешті покликали. На кріслі мене почало трусити. Ніби весь організм боровся із неминучим. Ніби маленька дитинка опиралася, наче хотіла сказати: «Не роби цього. Ти ж моя мама!!!»
За кілька хвилин я встала, і здавалося, що порожньо стало не лише всередині живота, але й у серці та душі. Не було ані сліз, ані ненависті. Просто суцільна чорна пустка, яка поїдала із середини.
Після того випадку Андрій лише раз, зустрівши мене у коридорі інституту, спитав, чи позбулася плоду. Не дитини, а саме плоду. І коли почув таку бажану відповідь, пішов далі. Навіть не поцікавився, як я почуваюся.
Після закінчення інституту я влаштувалась на роботу, отримала «малосімейку». Здавалося, життя налагоджується. Але до чоловіків я ставилася з недовірою і нікого не пускала у своє серце.
І все ж знайшовся той, який зрозумів мене. Іван всіляко підтримував та допомагав побороти оті чорні думки. Згодом ми одружилися, почали будувати своє сімейне гніздечко.
Кароока дівчинка у снах
Приблизно тоді ж, коли я стала дружиною, мені почав снитися один і той самий сон. Неначе йду зеленою галявиною, навкруги співають пташки, розцвітають дерева, а до мене біжить дівчинка із карими очима та світлим волоссям. Вона простягає до мене руки, просить пригорнути, а я не можу до неї дотягнутися. І вона зникає. Кожного разу прокидалася у сльозах, ридала, молилася. Я ставила у церкві свічку за ненароджене дитя, пробувала замолити гріх, та все було марно. Навіть із паломниками їздила до Єрусалима. Та сни кожної ночі нагадують про той гріховний вчинок мого життя.
Діточок нам Бог так і не дав. Я лікувалася, навіть у бабусь і знахарів шукала допомоги. Все було марно. Я знала, чому так. Це розплата за мій жахливий вчинок.
Просила чоловіка залишити мене. Я бачила, як він переживає. І одночасно розуміла, як він хоче мати дітей, свою кровиночку. Не раз казала, щоб знайшов собі іншу, яка народить йому дитину. Та він не йшов. Пригортав мене міцніше, заспокоював, що все буде добре. Що обов’язково повинен бути вихід. А я думала: вихід був, та я його втратила.
Так минуло ще п’ять років нашого спільного життя. Одного разу мені приснився інший сон. Неначе йду містом, на мене падає дощ, ллє, як з відра. Цікаво, що інші люди йдуть, їм світить сонце, а я змокла до нитки. Бачу, сидить на тротуарі дівчинка, грається. Я підходжу ближче і поглядом шукаю її маму. Поруч нікого, перехожі обходять малечу, неначе й не бачать. Я питаю: «Де твоя мама?» А мала повертається і каже: «Ти моя мама!» Від цього я прокинулась. До ранку не могла заснути, гадала, що ж означає цей сон. Розповіла чоловікові, на всяк випадок зробила тест. Він показав, що я не вагітна. Та й яка вагітність може бути у 38 років!
Десь через три місяці після сну наближалося Водохреще. Містечко, в якому ми жили, сколихнула новина: невідома жінка залишила біля одного з будинків новонароджену дитину. Ми й раніше з чоловіком думали про всиновлення. Але якось відкладали все. А тут я відчула: це має бути моя дитина. Дізналась, які потрібні документи, щоб удочерити дитину. Ми кожного дня навідувались до лікарні. Подумки я вже називала дитину своєю донечкою. Лише дуже боялась почути, що знайшлась її мама. Та час минав, а правоохоронці так і не відшукали породіллю. Дитину охрестили у пологовому, назвали Катрусею.
На усиновлення подали документи три сім’ї. Як я хвилювалася, як просила Бога, аби допоміг стати мамою. Коли ж після закінчення всіх перевірок нам сказали, що ми тепер батьки, радощам не було меж. Ми з чоловіком плакали удвох. Та тепер сльози текли від радості, від того, що наша мрія стала дійсністю.
Після цього сон із дівчинкою, яка простягає ручки, приснився лише один раз. Кароока красуня не бігла до мене, лише підійшла, усміхнулася і пішла далі.
Я завжди дякую Богу, що дав мені ще один шанс. Шанс, на який я чекала стільки років…
Тетяна, Волинська область
| Comments: |
